Невдах-десантників зв’язали, перенесли наниз, в одну з кают, і залишили під конвоєм. Весь екіпаж судна на чолі з капітаном-штурманом Ервіном зібрали в кубрику.
«Китами» в кают-компанії зайнялися майор і другий капітан — досвідчені слідчі. Обшук дав багатий «улов». Організатори антирадянської розвідки, видно, почували себе на цьому зовні непоказному «риборозвідувальному» судні, як удома.
Тут, користуючись усіма перевагами ізоляції і недоторканності судна в нейтральних водах, вони спокійно жили, скільки треба було, звідси керували по радіо агентами, які вже раніше пробралися в Естонію. Ні ампул з отрутою, ні зброї, крім тих пістолетів, які вони вихопили, викривши Юхо, у них не знайшли. Ні, вони були певні, що небезпека їм не загрожує. Тому і тримали в своїх кишенях плани операцій, розклад радіозв’язку, адреси, імена, дати зустрічей, явки і багато такого, що викликало у слідчих справжнє захоплення. Мабуть, тут було все, що давало їм можливість знищити навіть саме коріння ворожої розвідки, завбачливо насаджене ще до недавнього встановлення в Естонії Радянської влади.
Повернувся другий капітан і доповів майорові, що «прибирання» на судні закінчене.
Усім сплячим, крім Ганса, наділи наручники й залишили їх на своїх місцях. Погляди офіцерів звернулися до чоловіка в цивільному, що як і до цього, мовчки стежив за їхньою роботою.
— Пора будити? — зрозумів він. — Тоді зв’яжіть мене з маяком… І коли це можливо — звідси.
Після недовгих переговорів з радистом, який тепер орудував у радіорубці шхуни, зв’язок було налагоджено.
Передаючи телефонну трубку цивільному, майор спитав його:
— Нам що ж… доведеться перейти на катер?
— Ні, не треба. Нам це не завдасть шкоди. І навіть не зачепить нас. Так що розташовуйтесь, як вам зручніше… Алло! Маяк Стеншер? Мені потрібен інженер. Це ви? Миколо Арсеновичу, негайно давайте чергову хвилю, як ми домовились… Так, тут усе готово… Усі до одного! Не забудьте зафіксувати відстань. Отож, дійте.
Він одійшов до стіни, так, щоб бачити відразу всіх сплячих.
— Довго доведеться чекати? — спитав майор.
— Чекати не доведеться. Дивіться!
У першу мить те, що сталося зразу за цим вигуком «дивіться», було сприйняте всіма як щось чаклунське і страшне, що виходило від цієї спокійної, неквапливої людини.
Тим часом нічого особливого не сталося. Почалось пробудження. Припинилося розкотисте хропіння «шефа», нерухомі до цього тіла помітно заворушилися, якийсь рух пробіг по очах, смикнулися куточки рота, пальці, плечі… Враження страшного, чаклунського йшло від одночасності цих ознак пробудження, які говорили про те, що тут діяла якась могутня зовнішня сила, незрозуміла й нездоланна.
Далі картина різко змінилася. Вони почали розплющувати очі і вже по-різному, кожний по-своєму, входити в реальну обстановку. Загальним для всіх було лише мовчазне остовпіння й жах в очах, що зростав у міру того, як вони починали усвідомлювати своє становище. Усі мовчали.
Одного тільки Ганса не торкнулася ця еволюція. Ледь розплющивши очі, він підвів голову і одразу ж побачив знайомі і такі бажані обличчя майора й двох капітанів — єдиних поки що справжніх друзів у цьому новому його житті.
У ньому ще жили почуття, з якими він поринув у сон: провал, загибель, цілковита неможливість виправдати довір’я цих друзів… І ось тепер якимсь незрозумілим чудом вони з’явилися, щоб урятувати його… Він побачив наручники на зап’ясті тих рук, які щойно націлювали на нього дуло пістолета… у шефа і того третього — теж. Його руки — він глянув на них, поворушив ними — були вільні!
Він знову повернув голову туди, де стояли друзі, зустрів дружелюбний погляд майора… Це було вже надто багато для нього.
Не знаючи, чи можна підвестись, чи треба й далі вдавати роль розвідника, як поводитися взагалі в цій незрозумілій, ще не розгаданій ним обстановці, він схилив голову й затулив обличчя руками, не в силі стримати щасливих, полегшуючих сліз.
Ополудні шведське риборозвідувальне судно «Ервалла», що порушило територіальні води Естонської Радянської республіки і, згідно з міжнародними правилами, було заарештоване прикордонною охороною, під конвоєм сторожового катера увійшло в бухту Кунда, потім пришвартувалося в порту.
Другий катер, який брав участь у затриманні судна, ще ранком підійшов до маленького острівця Стеншер, де височів один з багатьох радянських маяків Фінської затоки, і, піднявши на борт одну людину, після хвилинної зупинки взяв курс на Таллін.