Вони сиділи в їдальні за великим столом, обклавшись книжками і зошитами. З відчинених навстіж вікон тягнуло ароматом якихось квітів і мокрої після дощу землі.
Шум автомобілів, що проносилися по мокрому асфальту провулка, раз у раз відволікав увагу Ганни; дівчина починала тривожитися. Вже три години як батько поїхав, а з розповідей Славки вона знала, що погоня за грозою іноді пов’язана з чималим риском.
Нарешті, на вулиці пролунав знайомий сигнал. Ось грюкнули внизу двері, і залунав голос професора. Наспівуючи, він швидко крокував по сходах.
— Приїхав! — полегшено зітхаючи і закриваючи книгу, сказала Ганна. — Ну, Нато, тримайся. Наукам кінець!
Ридан встановив правило: в поодинокі години, коли вони зустрічаються, — ніяких занять, ніяких справ; ці години повинні бути часом відпочинку, руху, ігор.
Професор шумно влетів до кімнати, став у позу і, владно піднявши руки, почав диригувати, наспівуючи:
Дівчата, що звикли до бурхливих наскоків професора, пожвавішали і весело підхопили пісню на повний голос.
переробляв Ридан на свій лад.
Тим часом книжки зникли зі столу. Наталя, не перестаючи співати, діставала з буфета чайний посуд.
— Увага! — перебив раптом Ридан. — Хто з вас завтра екзаменується?
— Завтра — ніхто. Післязавтра…
— Чудово! Я вас обох арештую. Примусові роботи на годину, не більше. Домовилися? Треба поставити один дослід.
Він лукаво глянув на Ганну. Вона зрозуміла:
— Гроза допомогла?
— Ну звичайно! І цього разу, здається, чудово допомогла. От зараз побачимо… А який розряд ми з Славкою піймали! Мало не в голову. Барабанні перетинки — вдрузки! Зорові нерви — на шматочки!.. Шкода, що вас тоді не було, коли я виїжджав, я б вам зубрити не дозволив, узяв би з собою… Ну, давайте швидше закусимо, дійте тут, а я піду дещо приготую… По місцях! — скомандував Ридан і зник у своїй лабораторії.
Хвилин через десять усі сіли до столу.
— Як повечеряємо, — наказав Ридан, — ідіть униз, будіть Тирсу і принесіть трьох кроликів. Номери вісімдесят чотири, вісімдесят п’ять і вісімдесят шість. Вони в наголовниках, з електродами.
— Не дасть, Костянтине Олександровичу, — сказала Наталя. — Нізащо нам не дасть без записки. Пам’ятаєте, я ходила по сову? Адже ж не дав.
Вона поклала перед професором блокнот і олівець.
— Не було такого випадку, — пробурчав Ридан, кладучи в рот половину бутерброда.
— Ну, дивіться! — сплеснула руками Наталя. — Ви ж самі тоді обурювалися Тирсою…
Ридан щось мимрив і заперечливо крутив головою.
Ганна, не підозрюючи каверзи, виступила на захист.
— Це було приблизно місяць тому, невже ти забув, тату? А хто тоді назвав Тирсу звірячим бюрократом?
Професор не здавався. Дівчата обурювалися, нагадували… Нарешті Ридан проковтнув останній шматок, запив чаєм і, хитро посміхаючись, сказав:
— Самі ви «сови». Це був пугач; Бубо Максимус — його ім’я й по батькові…
Дівчата напали на нього з двох боків; Ридан схопився, почалася галаслива метушня. Падали стільці, полетіла на підлогу чашка…
— Здаюсь! Відставити! — закричав професор, досхочу навтішавшись цим переполохом.
Доки дівчата наводили порядок, він сів до столу і написав розпорядження Тирсі:
«Видати трьох кроликів №№ 84, 85 і 86. І капусти».
— Ну, приготувалися? Пішли! Чекаю в лабораторії.
Вчений, як завжди, зайшовши до своєї лабораторії, надів білий халат, вийняв окуляри й повільно протер скельця.
Експеримент завжди потребує великої уваги. Все має бути заздалегідь передбачено і враховано, розташовано на своїх місцях. Найменший, здавалося б, недогляд може призвести до неправильного висновку. Ридан перед дослідом перевтілювався, немов збирався в тугий напружений клубок. Обережні, розмірені рухи приходили на зміну поривчастим жестам. Замість розмов — короткі, точні розпорядження і запитання. Тільки в очах, жвавих, сірих, різко окреслених очах Ридана кипіло складне, неспокійне життя.
Дівчата принесли кроликів у невеличких клітках і мовчки зупинилися серед лабораторних приладів, ніяковіючи у цьому святилищі вченого.
Те, що придумав Ридан, повертаючись після погоні за грозою, було просте і, здавалося б, мало розв’язати складне питання. Цього разу техніка майже не брала участі в досліді. Ніяких апаратів не було.