Мюленберг відчуває себе співучасником злочину.
Гросс — чесна, добра людина. Він зробив велику справу. Але як пояснити йому справжнє становище, коли він і слухати нічого не хоче про політику. «Я не цікавлюсь політикою, — говорить він іноді роздратовано. — Політика лише функція культури, техніки». Яка нісенітниця!..
Мюленберг ловить слушну паузу і подає Гроссу одержану повістку:
— Ось іще ювілейний сюрприз…
Гросс читає. Мюленберг стежить з-під брів за виразом його обличчя. Зрозуміє, чи ні?
Ні! Нема й натяку на тривогу. Навпаки, в очах вченого-винахідника спалахують іскорки вдоволеного самолюбства.
— Перша ластівка, — посміхається він. — Переговори можуть бути тільки про наш передавач. Побачите, що буде далі. Адже зараз ще ніхто нічого не знає. Треба піти. Людвігштрасе, сто чотири. Це зовсім близько звідси, можна йти пішки.
Мюленберг не витримує. Він робить нову відчайдушну спробу напоумити доктора.
— Слухайте, Гросс… Звичайно, не піти не можна. Але… не радійте передчасно: адже невідомо, чого вас викликають. Якщо переговори торкатимуться передавача, то вам можуть запропонувати подарувати його військовому відомству і ніколи про нього більше не згадувати.
Гросс слухає, ковтаючи сміх, немовби стримуючи ікавку. Потім регоче.
«Запропонувати!», «Подарувати!» Ех, Мюленберг, любий… І що ж, по-вашому, мені запропонують, а я погоджусь, подякую і піду?! Вас заїли обивательські страхи, дорогий друже. Знайте, якщо мені запропонують щось подібне, я відмовлюся! От і все.
— Відмовитесь?..
— Ну, звичайно!
Ні, Мюленберг безсилий що-небудь втовкмачити в голому цьому… цьому божевільному ідеалістові. Розмови марні. Він розводить руками.
— Гаразд. Ідіть. Пам’ятайте одне, Гросс: принципу іонізатора не повинен знати ніхто. Інакше…
Гросс знову сміється своїм шиплячим сміхом. Він хапає капелюх і дружньо трясе Мюленберга за руку вище ліктя.
— Це я знаю не гірше від вас… Заспокойтеся, дружище, все буде гаразд. От я повернуся, і тоді ви переконаєтеся в цьому. Ну, прощавайте поки що. Кінчайте монтаж, А я ще зайду додому переодягтися.
Він збігає по східцях і грюкає внизу дверима. Мюленберг повертається до вікна і стежить за Гроссом, доки його в’юнка постать не зникає за рогом.
Вони друзі. В цьому не може бути ніякого сумніву. Десять років спаяли їх міцними узами. Гросс ділиться з ним кожною новою ідеєю, яка спадає йому на думку. Ось його папка. Тут міститься історія винаходу — нотатки, обчислення, креслення. Знаючи принцип, відкритий Гроссом, за цими кресленнями можна збудувати машину. Чого доброго, навіть і сам принцип можна витягти з цієї папки, хоча це досить важке завдання, доступне лише висококваліфікованому спеціалістові.
Мюленберг свято оберігає таємницю. Папка в його розпорядженні. Про її існування і місце зберігання знає ще тільки Ганс, електротехнік. Але це надійний хлопець. До того ж він може лише догадуватися про її зміст. Він досвідчений радіолюбитель, добрий монтер, чудовий виконавець, але щоб розібратися в машині Гросса, потрібні не такі знання.
Мюленберг ховає папку у вогнетривкий ящик і виходить у сусідню кімнату. Ганс припаює останні провіднички до екранів. Пахне горілою каніфоллю.
Ось вона, здійснена мрія цілої плеяди винахідників і вчених! Все-таки вигляд у цієї мрії дещо незграбний, громіздкий. Шасі можна було б скоротити, якби винести силову частину вперед. Щит управління тоді відійшов би назад, і місток виявився б непотрібним.
…Стати на місток, увімкнути акумуляторну групу на затискачі іонізатора. Потім дати струм від динамо… Тоді по тонкому променю, що іонізує повітря, піде струм, як металевим дротом, його можна буде прийняти на відстані. Але на якій відстані? От у цьому і вся справа. Розрахунки говорять про один кілометр. Це вже величезна перемога. Але в Гросса є нова ідея: відстань можна довільно збільшити, якщо, звичайно, цей передавач виправдає розрахунки. Треба випробовувати. Доведеться виїхати за місто. Великі витрати! Тільки перевезення машини коштуватиме…