Розкопки в Ленінській бібліотеці навели мене на невелику, сугубо наукову статтю «Нейрон як апарат змінного струму», що належала перу маститого академіка Української Академії наук Олександра Васильовича Леонтовича. Мені довелося зустрітися і розмовляти з ним, коли він приїздив до Москви. Ідеї чудового вченого виявилися тією вирішальною ланкою, якої мені бракувало, щоб завершити побудову основної наукової концепції «Генератора чудес».
Ось які визначні представники науки були залучені до моєї роботи. Все це люди великих думок, великих дерзань; можливо, саме вони і є справжні фантасти, бо вони бачать далі і більше, ніж інші. І можливо, тому я зустрічав з їхнього боку таку щиру, дружню увагу.
Я назавжди збережу найглибшу вдячність цим чудовим людям за увагу, за все, що вони дали мені і «Генераторові чудес».
Користуюсь нагодою, щоб подякувати всім, кого я не згадав тут, але хто так чи інакше допоміг виконати моє завдання.
Чи добре, чи погано — про це скаже читач.
Москва, 30 квітня 1958 року.
Частина перша
НЕМА НА СВІТІ СПОКОЮ
Розділ перший
СИГНАЛИ ІЗ ЗАХОДУ
В кімнаті нема нікого. Навскісна смуга світла падає збоку крізь дві рами високо піднятого над підлогою вікна.
Обстановка якась дивна. Кімната велика, а вільного місця майже нема. В кутку — просте залізне ліжко, накрите ковдрою так, що край її бездоганно паралельний підлозі. Поруч висока, майже до стелі, етажерка, забита книжками. Далі аж три столи: один — слюсарний, з лещатами та інструментами, залишеними в робочому безладді; на другому — хімія: пробірки, колби, реактиви; третій зайнятий короткохвильовою установкою. Вся стіна над цим столом вкрита «куесель-картками» майже з усіх країн земної кулі.
Весь простір під столами, підвіконня, полиці на стінах заповнені незрозумілими електроапаратами, акумуляторами та різним радіолюбительським господарством. Проводи тягнуться через кімнату, повзуть по стінах, вислизають надвір через маленькі дірочки у віконних рамах.
Є таємничі науки — френологія, графологія, хіромантія, котрі начебто допомагають за формою голови, рисами обличчя, лініями долоні, почерком пізнати характер людини, її нахили, зайняття. Але ніщо так не викриває людину, як її житло. Мовчазні предмети докладно розповідають про свого господаря, — треба тільки вміти їх розуміти. І знають вони більше, ніж іноді знає про себе сам господар.
Але тут, мабуть, і Шерлок Холмс зайшов би у безвихідь. Радіолюбитель-короткохвильовик — це безперечно, тому зрозуміло, навіщо тут слюсарний стіл. Але хімія? А ці «зелені насадження» в мікроскопічних вазончиках на підвіконні і проросле насіння на фільтрувальному папері? А мініатюрні кліточки, одна на одній, з якимись великими комахами? Нарешті, книжки.
Книжки збивали з пантелику найбільше. Колекція старовинних філософських трактатів, монографії про маркшейдерське мистецтво… і чай, томи Енгельса і Дарвіна, найновіші праці біологів і фізиків, Гоголь, Шекспір, — кому могла належати така строката бібліотека?
Рівно о третій годині на столі, який виконував і роль письмового, задеренькотів телефон. Тільки-но дзвінок замовк, у ящику, приєднаному до телефонного апарата, почулося ледь чутне гудіння: працював механізм, крутились якісь невидні коліщатка. Телефонна трубка раптом трохи піднялася на своїх рогульках, і в ящичку пролунав голос:
«Квартира інженера Тунгусова. Хто говорить?»
Три секунди мовчанки. Потім голос промовив:
«З вами говорить автомат. Тунгусова нема дома: він буде о сьомій годині. Що йому переказати?»
Маленька пауза.
«Добре. Це все?»
Трубка, клацнувши, лягла на своє місце.
В холодному вестибюлі того самого будинку чекали три чоловіки з портфелями. Двоє похмуро палили цигарки, не наважуючись сісти на запилене підвіконня; третій — високий, одягнений за останньою модою, з фальшивими квадратними плечима, що стирчали з-під важкого хутряного коміра, — безперервно і метушливо бігав по вестибюлю.
— Бачте, — гаркав він різким баритоном, — у таких випадках найголовніше визначити, шахрай чи ні. Політичне завдання! І, між нами, тут справа не в науковому аналізі. Наука — справа марудна, часто спірна. Різні там школи, течії… А шахраїв розвелося серед цих винахідників, скажу я вам! І шахраї не прості: підковані вони у своїй галузі як слід. Даєш йому аналіз експертизи, а він репетує: «Ваші експерти — невігласи! Інших давайте, яких я назву!» От і починається тяганина на кілька років. Ні, нюх треба мати, нюх! Треба вміти відчути шахрая. От недавно випадок з цим… як його… ну от до вас в інститут приходив… «Прилад для вивчення сонячної радіації». Я його застукав чудово! Призначив демонстрацію о першій, приходжу о дванадцятій…