Минуло три тижні болісної самотності.
Це було незвичайне для таких випадків ув’язнення. Мюленберг бачив, що умови, в яких його тримають, зовсім не схожі на звірячий режим, встановлений для людей, що показали себе противниками фашизму. Його не морили голодом, не змушували виконувати безглузду і непосильну роботу, прибирали кімнату, міняли білизну. Зате це було катування самотністю, мовчанням і бездіяльністю. Вейнтрауб мав рацію: Мюленбергу лишалося тільки думати. Ні книг, ні паперу йому не давали.
І от він думав. Спочатку це було нормально. Він обмірковував головним чином становище Гросса. Судячи з розмови з Вейнтраубом, вони не покладали на нього ніяких надій. Так, Гросс — героїчна особа. Якщо вже він сказав «ні» — то й край. Ніякі умовляння, погрози і навіть насильство не змусять його зрадити своїм принципам. Вони, мабуть, одразу відчули його фанатичну незламність. Певно, його життя в небезпеці.
Звичайно, можна було б викупити Гросса, зрадивши його ж самого: видати таємницю, одержати Гросса і… власну волю.
В уяві Мюленберга поставали картини винищувальної тотальної війни. Цілі армії людей падають мертві під помахом невидимого променя. Палають мирні міста, злітають у повітря склади снарядів і порохові погреби. Загони розгнузданих солдатів вриваються у квартири жителів, музеї…
Ні, ні… Гросс прокляв би його, одержавши волю такою ціною.
Мюленберг сидів на ліжку, обіпершись спиною об стіну, розкинувши руки, і думав, думав… Уява малювала картини ув’язнення Гросса, жахливі катування, яких він зазнає… Потім виникало його власне майбутнє — наступна розмова з Вейнтраубом.
Розмова тривала цілі години. Для Мюленберга дійсність переставала існувати. З кожним днем розпалений мозок працював усе гарячковіше, думки летіли, набігаючи одна на одну, не даючи жодної секунди забуття.
Все важче було заснути. Болісне безсоння терзало хворе серце, змушуючи його стрибати підстреленим птахом і тремтіти в лякаючих припадках.
І от двері кімнати відчинилися. Це було по обіді. На порозі стояв штурмовик.
— Прошу йти слідом за мною, — сказав він.
Вони вийшли у двір, сіли в закритий автомобіль.
Подорож тривала довго, понад годину. В темній, закупореній машині було жарко, душно; інженер задихався і вкривався потом.
Нарешті автомобіль зупинився.
Постоявши трохи, він пройшов ще кілька десятків метрів і знову зупинився. Дверцята широко відчинились.
Майже в ту саму мить Мюленберг побачив кремезну, затягнуту постать Вейнтрауба на фоні машини Гросса, яка стояла на тому самому місці, де Мюленберг бачив її минулого разу.
Це був полігон.
Мюленберг, похитуючись і мружачись, вийшов з машини. У нього паморочилась голова. Він знову бачив світло-голубе баварське небо, хмари, яскраве сонце, ледь похилене на захід, і широкий, безмежний горизонт. Легенький вітрець із заходу і повітря, напоєне ароматом трав, сп’янили його. Він відчув слабість, опустився на підніжку автомобіля і заплющив очі. Надто різким був перехід від одиночки і задушливої темряви машини, в якій його привезли, до цього справді раю земного.
— Що з вами, пане Мюленберг? — трохи стривожено запитав Вейнтрауб, швидко підходячи до нього.
Інженер повільно розплющив очі і так само повільно, хворобливо усміхнувся. Він помітив тривожну увагу Вейнтрауба. Це була непогана ознака. Мабуть, він їм ще потрібен.
— Я — не звик до такої розкоші, — кинув він дотеп, вказуючи рухом голови на екіпаж, яким він приїхав. — Нічого… все проходить. — Він важко підвівся.
Вейнтрауб мовчки розвів руками, немовби знімаючи з себе відповідальність за впертість інженера.
Машина Гросса полонила тепер всю увагу Мюленберга. Ось вона, витвір геніальної думки, предмет боротьби, причина нещастя. Ненависна машина, знищити яку вже неможливо! Навіщо це нове побачення з нею?
Пояснення було несподіваним і, як грім серед ясного неба, вразило Мюленберга.
— Наші ролі помінялися сьогодні, — грайливо сказав Вейнтрауб. Ви будете глядачем, а я продемонструю вам наші досягнення.
Що? Невже вони відновили іонізатор? Мюленберг швидко взяв себе в руки. Не треба хвилюватися, не треба проявляти слабодухості. Спокійно чекати, спокійно спостерігати…
Група військових оточила машину. Мюленберг зрозумів, що це були спеціалісти з військової електротехнічної лабораторії.
Вони стримано вклонилися, коли Вейнтрауб здалеку відрекомендував Мюленберга.
Все було готове. Очевидно, чекали тільки приїзду Мюленберга, щоб почати випробування.