— Якщо хочете, — продовжував Вейнтрауб, — можете побачитися з ним, доки він ще тут. Я влаштую вам побачення.
— Ні. Не треба, — відрізав Мюленберг і, опустивши голову, тихо додав: — Я — згоден прийняти вашу пропозицію…
Вейнтрауб ледве стримав жест торжества.
— Оце інша справа, — протягнув він. — Повірте, ви не пошкодуєте…
Мюленберг не слухав його.
— Я згоден, — перебив він, — але на деяких умовах.
— Давайте обговоримо. Якщо це не будуть умови, зовсім неприйнятні…
— До закінчення роботи я не хочу бачити ні вас, ні ваших… помічників. Постарайтеся зрозуміти мене. Між нами надто мало спільного. Режим, який ви підтримуєте, ваші методи терору, залякування і деморалізації народу — все це я вважаю злочинним. І вас — злочинцями. Не Гросс і такі, як він, а ви і подібні до вас повинні сидіти за гратами, бо ви несете моральну і фізичну загибель нашій нації… Погодьтеся, що з такими моїми переконаннями будь-яке спілкування з вами неприйнятне для мене…
Все це Мюленберг говорив без тіні страху, без роздратування або гніву. А він говорив жахливі речі. За кожну таку фразу, сказану вголос, людей у кращому разі позбавляли волі. Вейнтрауб слухав мовчки, і лише незвичайно скам’яніле обличчя видавало його збентеження. Він оторопів, розгубився. Була мить, коли він почав було, але стримав рух — повертатися назад, — жест людини, що побоюється випадкових свідків. Крім того, він не міг зрозуміти, чому Мюленберг так упевнено заговорив з ним цим задирливим тоном переваги і сили. На що він сподівається? Що він придумав?..
— Єдине, заради чого я міг би піти на угоду з власним сумлінням, це врятування доктора Гросса, — продовжував Мюленберг. — Ви повинні звільнити його. Я не вимагаю цього зараз, більше того, я прошу вас залишити його поки що, на час моєї роботи, в ув’язненні, але, зрозуміло, припинити будь-які знущання над ним.
Мюленберг спокійно глянув на ненависну йому людину, зробив паузу, паче вів звичайну ділову розмову, і знову заговорив:
— Машина перероблятиметься там же, в лабораторії Гросса. Можете ставити довкола неї яку завгодно охорону, якщо вважатимете за потрібне. Записи Гросса ви, звичайно, повернете мені. Людей я доберу сам. Сподіваюсь, що всі потрібні матеріали і апаратура доставлятимуться мені негайно на телефонну вимогу. Замовлення на окремі деталі ви також виконуватимете негайно. От і все. Вважаю, що за таких умов машина на десятикілометрову дальність дії буде готова через три тижні.
Вейнтрауб думав. Тепер він шукав, чи нема в цих умовах якоїсь каверзи. Мюленберг зрозумів це і знову глянув на нього.
— Я знаю, що вас бентежить, — сказав він. — Ви, очевидно, не звикли мати справу з людьми, які говорять те, що думають, а не те, що їм «належить» думати… Зараз я можу дозволити собі цю розкіш тому, що ви не будете доносити на мене. Вам це невигідно. Наскільки я розумію, вам доручено будь-якими засобами вибити з мене машину доктора Гросса в удосконаленому вигляді. Для цього вам потрібен я. Справа в тому, бачите, що збільшити хоча б на кілька метрів дальність дії іонізатора, який ми вам демонстрували, не можна. Метод, застосований тут, вичерпаний до кінця, і ви помиляєтеся, вважаючи, що шляхом дальшого вдосконалення конструкції ваші інженери доб’ються більшої дальності. Це теоретично неможливо. Ми з доктором Гроссом переконалися в цьому після трьох років марних зусиль. А Гросс є Гросс! Сумніваюсь, щоб у ваших лабораторіях знайшлися вчені такого масштабу…
— Дозвольте, — злякано прошепотів Вейнтрауб, — виходить, усі розмови про десять кілометрів — вигадка, обман?
— Тримайте себе в руках… інженер, і будьте обережніші у виборі висловлювань… — Мюленберг зробив визивну паузу, відверто пропонуючи противникові реванш у цьому поєдинку: він знав напевне, що той зараз не здатний вивернутися, а переконавшись у цьому сам, ще більше скисне. Ніколи Мюленберг не думав, що можна так ясно відчувати психіку людини. — Я кажу про метод, використаний тут, — він кинув у напрямі машини Гросса. — І повторюю: з цього іонізатора витиснути більше нічого не можна. Але зовсім недавно Гросс знайшов інше розв’язання проблеми, принципово нове розв’язання, зрозумійте, ви повинні знати, що це означає, якщо ви справді інженер… Воно прийшло в результаті виняткової концентрації в одній голові специфічних знань теорії, досвіду, власних досліджень і майже двадцятирічної цілеспрямованої роботи. Теоретично розв’язання дуже складне, а конструктивно виявилося простішим, ніж цей іонізатор. Конструкція належить мені. Вона розв’язує проблему дальності і на десять, і на двадцять чи й більше кілометрів. До горизонту! І вона у мене отут, — він ляснув складеними пальцями по лобі. — Розрахунки Гросса, які ви захопили, допомогли вам відновити старий іонізатор. Це було дитяче завдання. Але розрахунки, які стосуються нової ідеї Гросса, вам уже нічим не допоможуть, бо там нічого не сказано про те, як і звідки беруться вихідні дані, а саме в цьому і полягає нова ідея… Отже, вирішуйте. Мої умови спрямовані на те, щоб якнайшвидше, без перешкод закінчити роботу. Через три тижні, — думаю, не більше, — ми знову зустрінемося тут і випробуємо новий варіант машини. Гросса ви звільните тоді ж і привезете сюди, на випробування. Давайте укладемо джентльменську угоду, це краще і міцніше від різних паперових договорів. Якщо все буде гаразд, я хотів би дістати можливість разом з Гроссом назавжди розпрощатися з вами, з Мюнхеном. Сподіваюсь, ви дасте мені цю можливість.