І він виходить.
Халтовський похмуро дивиться в простір, вус його смикається.
А Данько підводить голову і посміхається товаришам.
Тим часом чутки про риданівські досліди виходять за межі інституту. В наукових установах, у клініках, в сім’ях учених виникають суперечки, накреслюється розкол; одні вже знаходять у новій теорії пояснення багатьох незрозумілих явищ, інші тремтять перед можливим потрясінням основ.
Ридан усе це знає. Йому розповідають співробітники, йому дзвонять, нарешті, приходять відвідувачі, щоб одержати вказівки і в своїх установах розпочати нові дослідження.
Одного чудового дня аспірант Данько потрапив до Тропічного інституту, де в нього ціла група знайомих лікарів та аспірантів. На нього нападають із запитаннями, але він обмежується короткою інформацією і відхиляє дебати. Ніколи — у нього справи.
— Для того, щоб вилікувати людину від малярії, ви намагаєтесь знищити малярійні плазмодії в її крові. Так?
Початок принциповий і інтригуючий. Інститутці змовкають, передчуваючи нове відкриття, і з готовністю підтверджують:
— Так, так.
— Для цього ви даєте хворому хінін, який і вбиває плазмодії. Так?
— Так.
— Дозвольте маленький експеримент. Дайте трохи крові. Свіжої малярійної крові, наповненої живими плазмодіями. Кубиків два-три.
Кров приносять у термостаті, який зберігає температуру тіла. Другий термостат спеціально пристосований для досліджень. Він з’єднаний з бінокулярним мікроскопом, який дає можливість розглядати населення ще живої, теплої крові у капілярній щілині між двома рухомими дисками з дуже тонкого скла.
Данько повільно крутить диски, припавши до окуляра, і одразу натикається на плазмодії. Бліді, безформні грудочки, наповнені чорними крапками пігменту, повільно рухаються, витягуючи свої тупі, округлені виступи.
— Так, вони живуть. Тепер дайте розчин хініну, який ви впорскуєте хворим.
Він одливає в пробірку трохи крові і додає стільки ж хініну. В другу пробірку з кров’ю, де кишать плазмодії, він вливає більше хініну. В третю додає порцію такого міцного розчину, який отруїв би людину. Пробірки в термостаті.
Дослід триває довго. Данько час від часу підходить до мікроскопа. В усіх пробірках плазмодії продовжують жити. Хінін не діє на них!
— Що скажете, товариші? — Данько оглядає своїх друзів.
— Такі досліди відомі давно, — сумно говорить один.
— Я знаю. Я хотів побачити сам. Але хіба ці досліди не переконують вас у тому, що хінін безпосередньо не діє на плазмодіїв?
— Ні, не переконують. У пробірці одне, а в організмі створюється дуже складна обстановка.
— Згоден. Але чому ж вона створюється?
— Під впливом хініну.
— Виходить, хінін діє не на плазмодії, а на організм. І точка прикладення його дії, очевидно, нерви?
Малярійники розводять руками.
— Механізм дії хініну невідомий, — відповідають вони. — Крім того, бувають хіностійкі раси плазмодіїв.
— Добре. Почекаємо. Коли це з’ясується?
— Хворого щойно прийняли. У нього дводенна форма малярії. Сьогодні хінізуємо, завтра-післязавтра уже знатимемо.
Через день з’ясовується, що «раса паразитів не хіностійка», хінін припинив приступи пропасниці у хворого. А плазмодії його витримали в пробірці кінську дозу цієї отрути!
Після відвідин Данька, після його розповідей про нові роботи старий лікар-малярійник Дубравін довго сидить у лабораторії, курить, думає, переглядає старі пачки історій хвороби.
— Вони мають рацію, — говорить він своїм аспірантам. — Риданівці мають рацію! Я все життя, можна сказати, просидів на малярії і завжди стикався з фактами, які свідчать про те, що малярія і плазмодії — різні речі. Але я разом з усією медициною не міг наважитися визнати це, вишукував усякі каверзні пояснення фактам. І от ми дійшли до того, що ототожнили кнопку і дзвінок. Хіба не так? Хіба у нас плазмодій не став синонімом малярії? Замість того, щоб лікувати організм, ми охотимося за його паразитами, які, може, тільки тому й розвиваються в ньому, що хвороба створює для них сприятливі умови.
Подумати тільки, яка дурниця виходить: хінін — основна наша зброя — явно нешкідливий для плазмодіїв! Знаючи це, ми все-таки націлюємося на плазмодіїв… щоб влучити в малярію. Але ж ще три віки тому південноамериканські дикуни жували кору хінного дерева, щоб позбутися пропасниці. Зараз для мене цілком ясно: хінін діє саме на організм, а не на плазмодіїв. І паразитів убиває організм, а не хінін. Це далеко не одне й те саме, товариші. Тут величезна принципова різниця. Ми орієнтуємо всю нашу методику лікування на безпосереднє знищення паразитів у крові, а дуже можливо, що це непосильне завдання. Отруїти паразитів, що наповнюють кров, не зачепивши, не ушкодивши при цьому саму кров, хіба це не абсурд? Ні, Ридан має рацію. Всі наші зусилля повинні бути спрямовані на те, щоб змусити організм припинити ненормальні процеси, які з’явилися в ньому і дають можливість плазмодіям жити і розмножуватися. Якщо ним це пощастить зробити, організм сам розправиться з плазмодіями і з усіма симптомами хвороби. Ридан має рацію! Треба негайно включатися в його роботу, товариші. Завтра ж підемо до нього поговорити. Згодні?