Обоє засміялися.
— Але, судячи з твоїх прикладів, максимум начебто виявляє тенденцію до зниження? — спохватилася Ганна.
— Я й не розраховую на те, що природа чи історія працюватимуть за нас. Коливання в строках довголіття неминучі, але чекати нам від них нічого. А зараз, Галю, настав час, коли ми самі починаємо творити історію безмежно зростаючого людського довголіття. Початок зроблено дослідом з собаками, яких ти бачила вчора. З нього випливає, що тривалість людського життя, можливо, уже в найближче десятиліття зробить небачений стрибок уперед. Отже, ми збираємося лікувати від старості, періодично відновлюючи рівновагу нервової системи, яка весь час порушується зовні, — так ми лікували Сільву, «заражену» старістю, і повернули їй молодість. Так самісінько і в людському організмі буде розбита основа старіння — сума багатьох процесів у нервах, які поки що не знають перешкод для вільного розвитку. Що буде далі?..
— Так, так, — швидко вставила Ганна. — Що буде далі, оце найцікавіше, отут і почнуться суперечності!
— Ніяких суперечностей! Ми відіб’ємо першу неминучу в нашому житті атаку старості. Чи означає це, що людина ніколи не старітиме? Ні, звичайно, вона старітиме, і причини старіння теж залишаться. Але процеси старіння, які розвиваються в організмі дуже повільно, повинні будуть тепер періодично починатися знову. Через кілька десятків років наступ старості відновиться, і знову ми відіб’ємо його в той самий спосіб.
— І так без кінця і краю?
— Ні. Не треба думати, що ці перемоги над старістю даватимуться нам без втрат. Повернути організмові цілком усе, що він мав до наступу перших ознак старості, неможливо. Після кожної такої перемоги в організмі залишаться необоротні сліди тих невидимих процесів у нервах, які готують старіння. Ці сліди будуть нагромаджуватися, і, зрештою, після ряду таких «омолоджень» настане знову старість, яка вже не піддасться лікуванню цим методом, і смерть. Як бачиш, наша перша перемога над старістю не зробить людину вічною. Але зате старіння значно уповільниться. Як збільшиться при цьому тривалість життя, поки що не можна сказати: дуже ще багато тут невідомих. Можливо, вдвоє, вірогідніше — разів у три, в чотири.
— В чотири рази! — вигукнула Ганна. — Виходить, тоді людина житиме близько трьохсот років?!
— Атож, в середньому, я гадаю, так. Повторюю, мої припущення дуже приблизні. В усякому разі, це буде перший в історії людини активний наступ на старість і смерть. Але на цьому справа не закінчиться. Смерть після такого довголіття знову-таки не буде «природною», вона настане внаслідок тих непомітних і необоротних змін, які відбуватимуться в організмі у проміжках між послідовними «перетрушуваннями» його нервової основи. Але хіба можна сумніватися в тому, що рано чи пізно людина знайде способи регулярніше підтримувати нормальний нервовий баланс в організмі? А тоді знову збільшиться строк життя, але знову воно не буде вічним, бо виявиться, наприклад, що тривалість життя обмежується недостатньою здатністю мозкових клітин до відновлення їх енергії. Тоді людина почне регулювати процеси так званої регенерації, тобто почне штучно стимулювати відродження цих клітин. І так далі, без кінця. Тривалість життя, Галю, збільшуватиметься протягом усієї майбутньої історії, і в цьому розумінні вона безмежна. Якою б практично неминучою не була смерть, вона разом з тим завжди лишатиметься практично ж переборною. Це діалектика. Життя і смерть завжди борються між собою в людині. На боці смерті — сліпа природа з її стихійними законами; на боці життя — людський мозок, розум, які все більше підкоряють собі ці закони. Ось чому з певного часу суспільного розвитку, а отже, і розвитку мозку, смерть неминуче почне відступати, а життя — перемагати, просуватися вперед.