Час цей уже настав. Всі умови для нього створили ми, наша революція, соціалізм. Тільки соціалізм міг привести до такого розвитку матеріалістичної науки, без якого навіть саме порушення питання про подолання смерті було б приречене на поразку. Спершу знищення смертності, яке ми спостерігаємо вже зараз, потім усунення хвороб, далі — перша перемога безпосередньо над старістю. Такі етапи. Ну, аудиторія, де ж суперечність?
— Лишилася тільки одна, але… здається, я й сама могла б розв’язати її. Як бути з «балансом» життя? Адже коли життя стане хоча б «занадто довговічним», як ти казав, то населення земної кулі почне неймовірно збільшуватися, і, очевидно, справа дійде до того, що людство, щоб уникнути катастрофи, повинно буде… ну…
Ридан з усмішкою витримав чималу паузу, стежачи, як Ганна шукала для людства вихід з важкого становища, потім іронічно підказав:
— Убивати своїх неповноцінних стариків, усіх негарних, дітей. Зайнятися відбором…
— Ну, тату, — майже образилася Ганна. Проте вона вже бачила, що знайти вихід не так просто, як їй здавалося.
— Зробити наше омолодження доступним тільки обранцям, наприклад, депутатам народу, — знущався Ридан. — Або просто відмовитися від довголіття?..
Обережний стук у двері обірвав розмову. Співрозмовники здивовано перезирнулися. Хто міг так пізно прийти?
— Ната приїхала! — догадалася, нарешті, Ганна і кинулась до дверей.
Справді, це була вона. Посвіжіла, засмагла, дівчина, націлувавшись з Ганною, потрапила в обійми Ридана.
— Чим це ви так захопилися, — спитала нарешті вона, — що не почули, як я ввійшла в передпокій?
— О-о! Тут такі справи, Нато!
— Розв’язуємо світову проблему: як врятувати людство від неминучої загибелі, — пояснив Ридан.
— Здорово! Чому ж нам судилося загинути? Яка-небудь комета летить на Землю?
— Стривай, Нато, тут не до жартів. Учора тато показав мені результати одного досліду з собаками, з якого виходить, що в порівняно недалекому майбутньому люди житимуть років до трьохсот.
— Трьохсот? — чорні очі Наталі розширилися від радісного подиву.
— Так, так! Але ти уявляєш, що тоді буде? Людям не вистачить ні місця, ні їжі на земній кулі. Чого доброго, справді доведеться відмовитися від довголіття? — додала Ганна, запитально дивлячись на батька. — Або…
— О ні! Від цього люди ніколи не відмовляться. А що «або»? Ну, сміливіше!
— Або… обмежити дітородіння? — сказала боязко Ганна…
— Нарешті! Найпростіший вихід із становища! Але чому, скажи, будь ласка, він запропонований так нерішуче, мало не зі страхом?
Ганна ніяково посміхнулася:
— Щось… схоже на мальтузіанство.
— Так я і знав, — засмучено промовив Ридан. — Ех, Галю… звідки в тебе цей догматизм? Ну от уяви собі, що ера довголіття вже настала, хвороб нема, смертність мізерна, люди живуть по кілька століть. За таких умов населення нашої країни через п’ять-шість десятків років досягне розмірів усього сучасного населення земної кулі! Катастрофа стане уже цілком реальною. І що ж, по-твоєму, ми й тоді братимемо податок з холостяків і малодітних батьків?! Ні, звичайно, будемо обмежувати дітородіння і, так само, як і зараз, — виступатимемо проти війни, голоду, епідемій, — усіх тих людиноненависницьких способів скорочення трудового населення, які підтримують і схвалюють мальтузіанці. А втім, можливо, що нам і не доведеться обмежувати приріст населення, бо раніше відкриється інший вихід, природний, закономірний…
— Який же?
— Шукайте!
Дівчата мовчки дивилися одна на одну, а Ридан тепер з інтересом стежив за Наталею. Він знав її розум — швидкий, винахідливий, схильний до практичних, конкретних уявлень. Який вона знайде вихід із становища?
— Знаю! — раптом вигукнула вона, рішуче труснувши головою. — Згадала. Все це давно передбачено, а от зразу не спадає на думку.
Вона швидко підійшла до великої книжкової полиці Ридана, взяла там якусь книжку і, перегорнувши її, знайшла потрібне місце.
— От слухайте… «Людство не залишиться вічно на Землі, а в погоні за світлом і простором спочатку боязко проникне за межі атмосфери, а потім завоює собі весь навколосонячний простір». Це Ціолковський. Я саме недавно читала цю книжку, і мені особливо запам’яталася його думка про розселення людства у світовому просторі.
— Правильно, Наталю! Молодець. Це і є вихід. Вихід у всесвіт! А він же безмежний, друзі мої, і ніякого довголіття, навіть безсмертя не вистачить, щоб заселити його. Ну, більше суперечностей нема?