Ридан ще не наважувався відкрити співрозмовникові точне місцезнаходження своєї «заповітної країни». Але цього «приблизно» було досить, щоб Микола насторожився. Саме десь тут, у спектрі променистої енергії, була знайдена ним маленька «біла плямочка», яку він намагався зняти, як більмо, з карти електромагнітних хвиль за допомогою свого дітища «ГЧ».
— Доводилося. Ще б пак! Саме цьому я віддаю всі свої знання, весь досвід… У високих частотах заховані таємниці, ще не розкриті людиною. Я сконструював, генератор для таких хвиль…
— Як?! Генератор?! — вигукнув Ридан у нестямі від хвилювання. — Ви здобули ці промені?
— Я здобув… не те, що треба. Поки що справа закінчилася невдачею. Але це, зрозуміло, не кінець. Власне кажучи, робота тільки почата, але основне зроблено: знайдено принцип… лишається знайти помилку.
— Слухайте, Миколо Арсеновичу, — Ридан уже стояв, зігнувшись над столом, як величезний знак запитання, — так це ж чудово! Якщо ви розв’яжете це завдання, тим самим буде розв’язане і моє завдання — най величніша проблема влади над організмом. Тепер зрозуміло… Ви говорили наркомові про цю свою роботу?
— Так, трохи торкнувся її в розмові.
— Дивна річ! Надзвичайна прозорливість!.. Однак за позику — віддяка. Тепер я повинен вам розповісти про свою роботу, про те, як я зайшов у тупик, з якого ви, Миколо Арсеновичу, повинні мене вивести.
Ганна сяяла, бачачи, як піднісся духом батько, з яким інтересом стежив він за думкою Тунгусова, і як з кожною хвилиною нестримно зближалися ці двоє.
Чоловіки перейшли в кабінет. Тут на просторому письмовому столі в Ридана з’явилися його діаграми, криві, довгі стрічки цереброграм — результати експериментів і спостережень, що ілюструють електричну сферу життя живого організму. Тисячі нових думок вихором крутилися в голові Миколи. З деякою ніяковістю він згадував про свої примітивні «фізіологічні» досліди.
Але ось Ридан озброївся в’язкою ключів і повів гостя в лабораторії, щоб показати йому апаратуру.
Вперше в житті Микола опинився в майстерні фізіолога. Заходячи сюди, він сподівався побачити складні, незнайомі йому прилади, за допомогою яких вчений реєстрував глибокі, ледве помітні процеси життя. Однак майже всі ці посилювачі, катодні осцилографи, гальванометри та інші електроапарати й прилади інженер давно знав. Він немов бачив їх наскрізь і безпомилково угадував призначення цих витончених ящичків, що сяяли нікелем і полірованим ебонітом. Микола був здивований.
— Признатись, я сподівався побачити у вас оригінальнішу апаратуру. Хіба фізіологи не мають своїх специфічних приладів? Адже завдання їх дуже своєрідні, я гадаю, і техніка повинна бути особлива. А тут я бачу майже виключно те саме, що застосовується всюди в промисловості.
Ридан розвів руками.
— Очевидно, так. Адже я не знаю іншого застосування цих приладів. Отут і позначається те, що між нами і технікою нема єдності. Талановиті конструктори в наші інститути не йдуть, їм чужа фізіологія, вони її не знають. А серед нас нема фізиків, техніків. Біологічні науки більше ніж інші, одірвані від фізики і техніки, і в цьому справжня трагедія, Миколо Арсеновичу! Ми рухалися б уперед значно швидше, якби нам вдалося органічно поєднати ці дві різнорідні сфери знань, створити свою біотехніку, не ту, звичайно, яку ми маємо тепер — пристосовницьку і кустарну, — а свою власну, самостійну, яка саме в біологічному плані розвивала б сучасні досягнення фізики і хімії. Поки що ми хапаємо від готової техніки те, що більш-менш випадково виявляється придатним для нас. Згадайте, яку грандіозну роль відіграли у розвитку біологічних наук мікроскоп, рентгенівське проміння… Але це ж, власне, те, що «перепало» нам від фізики. Ми самі нічого визначного в техніці дослідження не зробили і зробити не зможемо, бо погано знаємо фізику. От нам і доводиться пристосовувати чужу техніку і викручуватися за допомогою «дотепності» та «витонченості» наших експериментів. Це — сізіфова робота, Миколо Арсеновичу. Мало хто знає про неї. Та нічого, ми все ж ідемо вперед, обходячи фізику. Ось вам приклад: мітогенетичне випромінювання. Ви, звичайно, знаєте, що це проміння супроводжує багато біологічних процесів і хімічних реакцій. Його відкрили ми, фізіологи, і як: користуючись корінцем цибулі як генератором і другим корінцем як детектором цього проміння… Яка техніка! — Ридан добродушно розсміявся. — А потім ми почали вивчати це проміння, зробили спектральний аналіз — теж ціла епопея спритності і мудрування! — і знайшли йому місце в гамі електромагнітних хвиль… Так, ми йдемо вперед, незважаючи на нашу технічну несамостійність. Очевидно, іноді навіть випереджаємо фізику. І тоді ми змушені чекати, поки вона наздожене нас, щоб використати її досягнення для дальшого руху вперед…