— Дмитро Сергійовичу, у вас усе гаразд?
Потрібно опанувати себе! Генерал натиснув кнопку на селекторі:
— Усе добре гаразд. До мене нікого не пускати.
Генерал підійшов до сейфу, витягнув коньяк і налив майже повний фужер. Він випив напій великими ковтками, наче воду, поставив фужер назад до сейфа і дістав звідти телефон.
Він зробив півколо біля столу і підійшов до вікна. Між дахами будинків виднілася статуя жінки на Майдані Незалежності. Вона тримала над головою оберемок пшениці, ніби простягала його в небо.
Генералу на мить здалося, що статуя дивиться йому прямо в очі. Чоловік якось враз постарішав. Він відійшов від вікна і набрав номер на телефоні. Потяглися довгі секунди очікування. В слухавці клацало, щось перемикалося і нарешті на іншому кінці почувся голос:
— Дмитре, вітаю. Давно не чув тебе. Як воно?
Генерал виструнчився, неначе солдат:
— Пане Президенте, у мене вкрай погані новини…
Глава 18
Михайлов стояв на узліссі й дивився, як над вирвою кружляють і падають униз рештки землі, гілок і того, що кілька хвилин тому ще було хатою.
— От, стерво, — він дістав із кишені телефон і натиснув кнопку виклику.
На тому боці відповіли майже миттєво.
— Ти, сучко, невже думала, що я такий тупий і залишуся біля передавача? — Михайлов притискав до вуха телефон і говорив спокійно, навіть зверхньо. Відірвав від сосни шматочок кори і розім’яв його на порох. — Оскільки ти мене підманула і хотіла вбити, правила змінюються. Ти просто зараз називаєш мені місце, де ти ховаєшся, і я йду туди. У разі відмови перше, що я зроблю, це завалю дідугана.
— Я зрозуміла, — голос у слухавці був тихий і спокійний. — Я у піонерському таборі. Зараз увімкну маячок свого телефону, і ти побачиш його на дисплеї свого.
— Давай, чекаю, — Михайлов відвів телефон від вуха і глянув на екран.
Там дійсно з’явилася карта місцевості, потім загорілася червона цятка.
— Добре, — чоловік знову притис телефон до вуха. — Я сподіваюся, ти вже зрозуміла, що гратися зі мною не вийде. Я з дідуганом йду до тебе. Все, відбій.
Чоловік натиснув кнопку і перевів погляд на Василя, що непритомним лежав біля дерева. Там, у хаті, він таки зробив спробу кинутися на Михайлова, тому й довелося зламати старому кілька ребер. Потім, під час відходу, росіянин прикрився ним у момент вибуху. На нещастя, чимала гілляка влучила старому в голову, і тепер його сиве волосся змішалося з кров’ю, а від скроні й аж до потилиці прорізалася велика рана.
Військовий уважно подивився на старого.
— Що ж, дядьку, настав твій зірковий час. Далі наші дороги розходяться…
Глава 19
Марійка вийшла нагору з бункера і роздивилася навколо. Години за півтори-дві вояк із Василем прибудуть сюди. Потрібно щось вирішувати. Сигнал старшому пішов, але ж відповідь можна отримати і тут, а можна і з центрального бункера. Із досвіду Марічка знала, що відповідь прийде не раніше, ніж за добу.
«Підірвати бункер і тікати. Якомога далі, — жінка намагалася зібрати думки до купи. — А як же Василь?» Василь став для Марічки прообразом усіх тих, хто заслуговує на переродження. Переродження усіх тих, кого по світу гнобить купка можновладців. У Василя, як і у мільйонів таких василів по усьому світові, є шанс побачити геть інше життя. Головне, щоб старший обрав правильне рішення.
— Треба лишитися, — Марічка погладила широченний стовбур сосни, яка завалилася на будівлю одного з корпусів піонерського табору, і розчавила його. — Як буде, так і буде.
Глава 20
Яма, що утворилася від вибуху, була чималою — діаметром метрів п’ятдесят і досить глибокою. У радіусі ще двадцяти метрів від епіцентру дерева просто лягли на землю і розтрощили рештки садиб.
— Чисто! — крикнув Андрій.
— І в мене чисто, — обізвався Дяк із іншого боку.
— Що ж тут, у біса, відбулося?
— Важко сказати, — Дяк підійшов до Андрія і почухав потилицю, — однак мені це надто не подобається.
Андрій витягнув планшет. Цятка, що вказувала на росіянина, була зовсім близько, кілометрів за два.
— Треба йти, Дяче. — Андрій дістав із кишені телефон, який забрав у Анісімова: — Ось, про всяк випадок, хай буде в тебе. Наказ генерала: знищити росіянина, «Квітників» і дізнатися, що зі знімальною групою. Якщо зі мною щось трапиться, доведи справу до кінця, виходь із зони і відразу ж зателефонуй генералові. На все про все у нас десь тридцять годин. Решта — на те, щоб вибратися з зони і вийти на зв’язок. Зрозумів?