— Це календар. Ваші вчені називають його календарем Майя.
— Точно, — Андрій пригадав телепрограму, де йшлося про знайдені в Америці кам’яні та глиняні диски. — Стій, Марічко. Наскільки я пам’ятаю, цей календар пророкує кінець світу?
— Ні, не так. Цей календар вказує на кінцеву дату ув’язнення за вашим теперішнім календарем. Вчені вирахували, скільки поколінь має змінитися, щоб нащадки втратили агресивність і могли жити з нормальними людьми. І до речі. Ви не правильно вирахували цю дату. Це не грудень дві тисячі дванадцятого.
— Знаєш, — Андрій почухав руку, що засвербіла під пластиром, наклеєним на порізи, — цікава лекція, одначе вона нічого не пояснює.
— Не поспішай. Це ще не все. Раз на сто років до вас прибували наші вчені з перевіркою. Спершу все йшло ніби добре, однак природу обдурити неможливо. Темна натура, або «ген воїна» таки передавався з покоління до покоління. Війни за їжу, потім за територію, потім за владу. Мені не треба тобі це пояснювати, адже ти сам усе вчив у школі на уроках історії. І все ж, ми не втрачали надію. Ви прогресували технічно, а отже був шанс, що зможете вийти і на новий рівень свідомості.
Марічка знову клацнула пультом, і на екрані з’явилася знайома Андрієві карта. Карта зони відчуження навколо ЧАЕС.
— А тепер про те, що стосується безпосередньо нас. Останню заплановану перевірку здійснено 1986 року. Проте сталося нещастя. Наш човен впав на землю.
— Ти хочеш сказати…
— Так, — Марічка кивнула, — все склалося геть погано. Техніка дала збій, і 26 квітня, втративши керування, човен врізався в атомну станцію.
— Не може бути, — Андрій встав із-за столу і зробив кілька кроків бункером.
— Може. І не просто може, а так і було. Більш того, вчені і керівництво колишнього СРСР, одразу знайшли рештки човна і забрали його на вивчення, водночас приховавши правду від усіх.
— Марічко, це вже занадто.
— Помовч, ще зовсім трохи. Вчений, що був на човні, загинув, однак встиг відправити сигнал S.O.S. І тепер сюди прибула я, щоб дізнатися, що й до чого. Та, на жаль, сигнал отримали не лише ми. Вчені в СРСР, хоча й не додумались, як розшифрувати його, однак зрозуміли, що він адресований комусь за межами планети.
— А який сенс було все приховувати?
— Ти неуважно слухав. Уся справа в генах. Люди Землі генетично прагнуть влади над іншими. Ви створили країни, кожен царьок огородився муром і експлуатує інших. Ніхто не хоче втрачати владу і сприймає все нове й незрозуміле як особисту загрозу. За великим рахунком, уся Земля розділена між кількома сотнями людей. Вони тут головні, а всі інші на них працюють. І тому верхівці закінчення терміну ізоляції не потрібне. Хоча вони до кінця навіть не розуміють, про що йдеться.
— У мене зараз мозок вибухне, — Андрій сидів і дивився крізь монітор кудись вдалечінь, знову і знову прокручував у голові почуте і складав до купи факти.
— Ти мені не віриш, — Марічка навіть не питала, а просто стверджувала.
— А ти б повірила? Ти нічим не відрізняєшся від мене. Ти навіть говориш, як я.
— Якраз мова — то найпростіше. Моєму мозку достатньо кількох хвилин, щоб опанувати мову співрозмовника.
— А, я й забув, що я урізаний, — сумно посміхнувся Андрій. — Слухай, Марічко, я можу повірити в усе, що ти сказала, але де твій човен? Ти ж мала на чомусь сюди прибути?
— Логічно. Та наука не стоїть на місці. Ми вже давно використовуємо інші технології. Давай я дещо тобі покажу, йди сюди.
Марічка знову натиснула щось на пульті, і відразу ж стіна, розташована навпроти виходу з бункера, від’їхала кудись убік, відкрилося невеличке приміщення.
— Це що, душ?
— Який душ? — посміхнулася Марічка. — Ходи зі мною.
Вона зайшла до кімнатки, Андрій ухопив з ліжка автомат і зробив крок до неї.
— Залиш зброю.
Андрій вагався.
— Залиш, довірся мені. Вона тобі не знадобиться.
Чоловік поклав автомат назад і зайшов до кімнатки. Крутив головою, оглядаючи все навколо. Нічого особливого, стіни ніби металеві, схоже на кабіну ліфта.
— Дай руку, — Марічка накрила своєю долонею його долоню. Другою рукою натиснула щось на пульті, яким керувала і до цього.
«Універсальна штука», — встиг подумати Андрій, а двері в кімнатку зачинилися і на мить зникло світло.
— Ти готовий? — почув Андрій голос Марічки.
— Готовий? До чого…
Світло знову загорілося, стіна попливла вбік…
Глава 29