Жінка, що сиділа спиною до стіни, дивилася прямо поперед себе і на тих, хто зайшов, уваги не звернула і голови не повернула. Якась передчасно зів’яла. Чи стомлена від людської присутності.
— Панове, хвилинку уваги, — злегка ляснула в долоні леді Мюріель Паджет. — Прошу знайомитись, це, — показала на жінку на стільці, — ясновидиця.
Зробила паузу, оглядаючи гостей, чи вражені вони? Маннергейм тим часом подумки порпався в своїй пам’яті, не такій вже й багатій на невійськові поняття: ясновидиця, яснови… за містичними уявленнями людина, яка володіє чародійною здатністю розпізнавати явища, недоступні для сприйняття звичайній людині… віщунка… Пророчиця. Угадниця. Чи то пак, провидиця. Кажуть, що деякі люди володіють даром ясновидіння, пророцтва, хоча це… Він скептично дивився на жінку — ну чим вона може подивувати його, який вже нічому не дивується? Хоча є нагода перевірити, що ж воно таке насправді — ясновидіння. Не інакше, як це витвір фантазії — в кращому разі. Або ж — в гіршому — окозамилювання, гра на публіку…
— Отже, панове, перед вами ясновидиця. Коли хочете, пророчиця. Вона може вгадувати… пардон, передбачати майбутнє, те майбутнє, яке ще завтра-позавтра тільки настане — такий у моєї знайомої, цієї чудової жінки, рідкісний, феноменальний дар, хоч вона його й не афішує. Для мене та моїх гостей зробила виняток. Коротше кажучи (протягом цих слів жінка навіть не ворухнулась і не повернула голови, чим, здається, заінтригувала присутніх), хто з вас бажає дізнатися за своє майбутнє, про те, що його чекає в будучині — далекій і близькій, — прошу написати на папірці п’ять запитань. Але не більше. На кожне з них ви отримаєте вичерпну відповідь на тему: що зараз з вашими рідними, що буде з ними в майбутньому і що вас чекає у днях і роках, які ще не настали, але неодмінно настануть. Крім, звичайно, кінця, про нього з етичних міркувань гуманна пані ясновидиця говорити не буде. А про житейські перипетії, злети службової кар’єри — будь ласка.
Маннергейм, який до того не брав участі в подібному дійстві, чи, як він скептично висловився, ворожінні на кофейній гущі, спершу було навідріз відмовився і вже хотів залишити кімнату з ясновидицею, в чиєму ясновидінні він дуже сумнівався, але його почали вмовляти — особливо старалася леді Паджет, а їй він чомусь відмовити не міг. Махнув рукою.
— Гаразд, робити все одно нічого. Треба ж хоч коли-небудь і порозважатися. Це, кажуть, корисно для організму. Та й погоджуюся заради вас, леді Паджет — жінкам я (чи не вперше скупо всміхнувся) ніколи не відмовляв і тому й нині відмовити не можу.
— Зважте, генерале, що це не традиційне ворожіння…
— А що ж це, дозвольте поцікавитись?
— Це… — на мить задумалась леді, — щось більше. Хоча я й сама ще не розібралася в цьому, але здібності в ясновидиці ледь чи не містичні. Зброя віщунки — слово.
— Тут я з вами згоден, леді. Що слово може бути зброєю. У нашій «Калевалі» (Маннергейм так і вимовив «нашій» — з повагою і гідністю) слово є головним знаряддям, хай і містичного ворожіння. Герої «Калевали» здавна надавали слову надприродної могутності. І це, звичайно ж, так: слово і вбиває, і лікує. А ще коли людина володіє даром передбачення.
— Ось-ось! Наша ясновидиця і володіє, як на мене, чи не містичним даром передбачення — і тут їй немає рівних. Іншої такої я ще не зустрічала, хоч мене й попоносило по світах.
Ворожіння (чи то пак, віщування) відбувалося за такою схемою. Кожен з присутніх написав на папірці п’ять запитань щодо себе та своїх рідних і близьких, якщо хотів дізнатися про їхню долю, як і про свою, і подав ясновидиці. Маннергейм, мить подумавши, згадав дочок — одна на той час знаходилась в Лондоні, друга в Парижі, і вже давно він не мав од них вістей і не знав, як вони там? У другому запитанні поцікавився про інших своїх рідних, особливо про брата й сестру, од яких теж не мав відомостей. У третьому й четвертому щось запитав про війну та політичну ситуацію в країні; хоч йому й так усе було ясно, а ось п’яте приберіг для себе особисто — що його чекає завтра-позавтра і взагалі — в майбутньому? А втім, що тут особливо гадати — військова кар’єра його закінчилася, імперії, якій він служив, вже немає, пора повертатися додому, а там — як Бог дасть. Хоча був наперед упевнений: повернувшись на батьківщину, сидіти склавши руки не буде — натура не дозволить. В міру сил та можливостей працюватиме на благо вітчизни, тим більше, має чималий досвід військовика, у Фінляндії він теж згодиться.