Про дочок, як підійшла його черга, ясновидиця відповіла, що з ними все гаразд, він скоро їх зустріне. (Це й справді швидко збудеться). Як і брата й сестру, в них теж все в нормі, хвилюватися немає підстав. Їх чекає звичайне життя — без злетів, але, слава Богу, і без падінь. А ось…
І тут ясновидиця вперше звела очі — вони в неї виявилися надто якісь проникливі, наче пронизувала ними наскрізь людину, й уважно подивилася на генерал-лейтенанта, подивилася наче аж вражено і з мимовільною повагою. І це спершу не сподобалось Маннергейму: «Що вона бабляється в моєму майбутньому?» — незадоволено подумав.
Пророчиця раптом голосно вигукнула:
— О-о!.. Ваше майбутнє, пане генерале, таке… таке, що не кожному із смертних подібне випадає. Для своєї країни ви станете, як… як батько нації!
— Вельми розчулений, — з легкою іронією вклонився генерал-лейтенант. — Батьком, до речі, я вже став, але тільки для своїх чудесних доньок, за якими я так скучив. Але дозвольте поцікавитись, шановна пані, що ж я таке, даруйте, втну, що мене чекає таке… мм… незвичайне, якщо вірити вашим словам, майбутнє?
— Що ви там вчините — не знаю, — зізналась віщунка, — я політикою не цікавлюся. Я кажу лише те, що бачу у вашому майбутньому, що вас там чекає через роки та роки і що з вами станеться…
«Про моє майбутнє ясновидиця змогла розповісти багато дивного», — запише він до своїх спогадів і далі сухо й скупо занотує кілька фраз провидиці про ту дивовижу, що, коли вірити, чекала його в далекій і близькій будучині.
А буде — знову ж, якщо вірити віщунці, — ось що. Найближчого часу Маннергейма чекає довгий і трудний шлях («Поїду в Петроград, а потім і додому, — подумав він ледь чи не розчаровано. — Але це я і без неї знаю. Що ж тут… пророкувати?»).
— Не кваптеся, — ніби вгадала ясновидиця його думки. — Не вдавайтеся до скепсису і не збивайте мене з процесу ясновидіння. Я кажу вам лише те, що бачу у вашій будучині — вас веде Провидіння Господнє, ви станете дуже і дуже великою, знаменитою і славетною на віки людиною. Іншої такої, як ви, у вашій країні не буде.
Хоч стій, хоч падай!
Але й це ще не все. Виявляється, він отримає високе («Дуже високе», — уточнить віщунка) призначення і приведе армію до перемоги.
ПРИВЕДЕ АРМІЮ ДО ПЕРЕМОГИ.
Це його навіть заінтригувало. Та і який генерал не мріє привести армію до перемоги? Для цього він і є командуючим. І він, Маннергейм, теж не проти. Але — яку армію? Російської вже немає, а на овиді ніяких інших армій не передбачається… А віщунка тим часом ще і ще його приголомшувала. (Невже й справді за невидиму нитку розмотувала клубок його життя, яким він ще не жив, бо воно ще тільки мало відбутися — в недалекому майбутньому, не пов’язане ні з Одесою, де, власне, він перебуває тимчасово, ні з Румунією, де стоїть його — поки що його — 6–й кавалерійський армійський корпус, ні взагалі з фронтами Першої світової…) А пророчиця знай своє торочить: йому, Маннергейму, буде виявлена велика шана (Де? Коли? Ким?), а потім він добровільно відмовиться від високого поста. Через незначний проміжок часу відправиться у дві значні зарубіжні поїздки — розмотувала далі передбачниця клубок його ще не прожитого ним життя, — для виконання відповідального державного завдання, з яким успішно впорається (Якої держави завдання?), а коли повернеться з поїздки, то отримає призначення на ще вищий пост, хоча діяльність його буде короткочасною на тому посту, хоч і значною. Мине багато років — на цьому дива ще не закінчувалися, — і він знову займе високий — чи не найвищий у країні, — пост.
— У якій країні? — поцікавиться генерал-лейтенант, — відбудеться зі мною сіє диво?
— Все, — як риску підвела ясновидиця. — Над сказане ви більше не почуєте од мене ані слова. І так навіщувала вам задосить. А почутому од мене можете й не вірити, але воно неодмінно збудеться і в тій послідовності, у якій я назвала. Це після того, як ви створите армію і приведете її до перемоги… Все, все, — виставила вона наперед руку, наче відгороджуючись від нього долонею з розчепіреними пальцями. — Я дуже втомилася, відшукуючи у вищих сферах ваше майбутнє. Прошу мене залишити одну. А перед вами, пане генерале, схиляю голову — на знак поваги перед вашими майбутніми заслугами. Ви з тих, хто буде навічно належати історії, не тільки своєї країни, а й усього людства. Таке моє пророкування і воно збудеться!
І все ж генерал-лейтенант посміхнувся скептично на одержану інформацію про такі свої… гм-гм… справді ледь чи не гераклівські подвиги. Такі герої хіба що в «Калевалі», а він усього лише простий смертний. Та ще подумав: яку армію він приведе до перемоги? Російську він вже залишає назавжди, та й розпадається вона, іншої на обрії не видно. Про фінську армію він щось нічого не чув, немає її — та й не потрібна вона глухій провінції чужої імперії. Не видно на обрії і високих постів, та і які пости у відставного генерала? Та й кому взагалі потрібен відставний вояка? А те, що вона йому щойно навіщувала, схоже на диктаторство. Гм… Фін — диктатор Росії? Фантастика! Не має він анінайменшої схильності до диктаторства, за натурою він демократ, тож не може стати таким собі новітнім самодержцем… Маячня все це, казочки для дорослих!