А ось брат Карла Еріка, Карл Густав з роду Маннергеймів, був першим, хто народився у Фінляндії. Він дослужився до губернаторства, був президентом Верховного суду Виборга і взагалі вдався одним з активних фінських націоналістів, прихильників всього свого, вітчизняного. Це він запропонував вести судочинство фінською мовою, заснував посаду професора фінської мови в університеті Гельсінгфорсу, одне слово, дієво підтримував усе фінське і гордився, що він — фін (чи не в нього і вдався «наш» Маннергейм?). Але найбільшим захопленням Карла Густава стало збирання комах, він мав унікальну в своєму роді колекцію їх, що нараховувала більше 100 тисяч видів. Був асом етимології, написав кілька книг про жуків (їх у своїй колекції мав 20 тисяч!), обирався членом багатьох іноземних природознавчих товариств, вважаючись світилом у своїй галузі.
Одружившись з дочкою військового, Карл Густав прижив з нею трьох дочок і сина. Вважається, що єдиний його син Карл Роберт, не в приклад своєму батькові, якого він втратив, коли йому минуло десять років, — став радикалом і атеїстом. Карл Роберт володів кількома художніми талантами, професійно співав і навіть якось виконав головну роль у першій фінській опері «Полювання короля Карла» (замінив соліста, який несподівано захворів). Закінчивши університет в Гельсінгфорсі, довгий час жив у Парижі, де й підхопив радикальні ідеї. Займався перекладами — але на шведську мову, що була тоді офіційною мовою Фінляндії, проти чого фіни постійно боролися, — Бернса, де Мюссе, Гейне, сам писав не бездарні вірші. А ще він був неперевершеним кулінаром (як на нинішнє розуміння — мав таке хобі) і знавцем вин, що цінувалося у всі часи. Хлопець, як то кажуть, був хват і зух, і взагалі, — не промах! Умів все брати від життя, пам’ятаючи, що воно дається, на жаль, всього лише один раз. Оженившись, як у подібних випадках прийнято казати, на грошах, себто на дочці — і тут хлопець — не промах! — крупного фінансового магната Юхана Якоба фон Юліана (діда «нашого» Маннергейма) — Хелен. Але проживши в шлюбі 18 років, народивши з нею семеро дітей, кинув дружину напризволяще, попередньо протринькавши та процвиндривши всі свої статки і статки дружини — таким був батько «нашого Маннергейма». Хелен Маннергейм, опинившись самотньою, вдруге не виходила заміж, сама виховувала дітей, неодмінно в англійському дусі, а це означало, що суворо й жорстко. Приучувала дітей до самодисципліни, стриманості, діловитості, виконання перш за все своїх обов’язків. Тримаючи потомство в узді, більше уваги приділяла загартуванню, аніж їхньому духовному розвиткові, про який, здається, й не дбала. Головне — гарт, відвага, покора і самодисципліна. А різні там… м-м… любов, дружба, теплота взаємин для Хелен Маннергейм не мали аніякого значення — може, з цієї причини й пішов од неї чоловік і батько її сімох дітей. Варто зазначити, що діти слухалися свою сувору матір у всьому, і лише один з них не підкорявся матері та її диктаторству. Ним був майбутній маршал Фінляндії Карл Густав Маннергейм (обоє імен йому випали від батька — така традиція!), той Карл Густав Маннергейм, який упродовж всього військового життя суворо дотримувався саме дисципліни і вимагав того від інших.