«Генералу Маннергейму і народу!
Підбурювані деякими революційно налаштованими елементами окремі громадяни Фінляндії, спираючись на чужі багнети і війська, вчинили заколот проти Парламенту Фінляндії і його законного уряду, чинячи перепони з допомогою сили його діяльності і ставлячи під загрозу тільки-но здобуту свободу. Уряд держави вважає необхідним застосувати всі можливі засоби, щоб покінчити з цією зрадою, для такої мети ті сили правопорядку, які були створені для підтримання порядку в країні і уповноважені Парламентом, підпорядковані одному керівництву, їхнім головнокомандуючим призначений генерал К. Маннергейм. Уряд закликає законопослушне населення держави допомагати генералу Маннергейму і його збройним частинам всім тим, що він вважатиме необхідним для досягнення успіху.
Ті нечисленні громадяни, які зі зброєю в руках піднялися проти законного громадського порядку, повинні скласти зброю. Якщо ж вони вважають свої дії правомірними і підкоряються своєму керівництву, хай знають, що їх виступ в будь-якому випадку чекає поразка. Збройні сили уряду вже захопили більшу частину країни і наближаються до міст, що розташовані на півдні і південному заході. Ніякі перепони не зупинять їх в боротьбі проти зрадників держави і за свободу Вітчизни!»
Генерал К. Г. Маннергейм:
«Військові дії були спрямовані проти тих руських збройних частин, які залишалися в Фінляндії, не дивлячись на визнання радянським урядом незалежності нашої держави. Саме тому війна, що спалахнула, була війною визвольною, боротьбою за свободу. Цей факт не можуть змінити і ті обставини, що невдовзі ми були змушені вести воєнні дії не лише проти руських, але і проти бунтівників всередині країни. Ні законний уряд, ні його армія не були повинні в цьому. Вина лежала на керівниках заколоту».
В тому, що мізерна частина громадян Фінляндії — фінів за національністю — піддалася на облудну пропаганду чужаків з берегів Неви і виступила проти незалежності своєї держави, за подальше її закріпачення, зіграла свою роль вікова русифікація країни, що перетворила їх на денаціоналізованих елементів, сиріч «інтернаціоналістів», але неодмінно з російською мовою спілкування, а також демагогічні гасла щодо рівності народів і завтрашнє щасливе життя, що всі, мовляв, будуть «разом». І не дивно, адже на той час вже 109 років російська імперія душила Фінляндію, позбавляючи її прав бути самостійною. Генерал Маннергейм змушений був звернутися до народу із спеціальною заявою, у якій, застерігши, що вважає необхідним роззброїти не лише російські гарнізони в країні, а й заодно «гірших представників нашого народу», які, «об’єднавшись з російськими солдатами, стали на шлях зради й насильства і почали убивати мирних громадян…», до всього ж «повсталі зрадили батьківщину», а тому «повинні бути засудженими».
Перші успіхи білу армію чекали вже на світанку 28 січня, коли було організовано опорний пункт для майбутніх битв. Великі гарнізони руських у Васі, Сейняйолі і Лапус були роззброєні. На протязі всього лише чотирьох днів увесь район Етеля-Похьянмаа був звільнений. П’ять тисяч росіян склали зброю. Було захоплено 8000 гвинтівок (яких так не вистачало патріотам), 34 кулемети, 37 гармат, кілька мінометів і велику кількість спорядження та боєприпасів. І це був лише початок визвольної боротьби фінів за свою незалежність.
«Я виступив із зверненням до народу Фінляндії, — згадує Маннергейм, — у якому заявив, що вважаю абсолютно необхідним роззброїти російські гарнізони, оскільки гірші представники нашого народу, об’єднавшись з російськими солдатами, стали на шлях насильства і заходилися грабувати і вбивати мирних громадян. Повсталі зрадили Батьківщину, а тому їх має чекати сувора кара. У зверненні говорилося і про те, що російським солдатам, які добровільно складуть зброю, буде гарантована особиста безпека, і як тільки Фінляндія та Росія дійдуть згоди, їх негайно звільнять». («Українці й поляки, — зазначає далі генерал-лейтенант, — звільнялися негайно»).
У перші тижні війни частини шюцкуру роззброїли біля 7000 російських солдат і захопили ще 25 000 гвинтівок та велику кількість іншого військового спорядження. 6 лютого вся Північна Фінляндія аж до кордонів зі Швецією була в руках повсталих. Також вдалося врятувати золотий запас фінського державного банку.
І все ж ситуація ще була критичною, адже численність «червоної гвардії» сягала 30 000 чоловік, плюс близько 40 000 російських солдатів — важкі бої не затихали увесь лютий, березень і квітень. Але перемога спершу повільно, а далі швидше схилялася на бік повсталих, які щораз більше й більше захоплювали зброї й противника і, на ходу переозброюючись, звільняли свою батьківщину. В ході боїв створювалася Ставка головнокомандуючого, що знаходилася в поїзді, який стояв на колії біля станції Сейняйокі, генеральний штаб та його структури.