«Ситуація, безперечно, була тривожною. В будь-який день руські могли організувати провокацію, яка б дала їм формальний привід для нападу на Фінляндію. Я віддав наказ на землі, на воді і в повітрі старанно уникати будь-якої діяльності, яку руські могли б використати як привід для провокації, і наказав відвести всі батареї на таку відстань, аби вони не могли відкрити вогонь через кордон».
А червоні все вимагали: то острів Гогланд, то «вирівнювали» кордон там і там (за рахунок Фінляндії), то острів Ханко, то раптом уряд Країни Рад офіційно заявляв, що міг би задовольнитися групою островів Хесте-Бусьо, Хермансьо-Койо, то в іншому місті квадратними кілометрами. Фінський уряд тримався, не уступаючи своєї суверенної території, хоч сил для відбиття можливої агресії такого гіганта у неї було малувато, і про це постійно нагадував урядовцям Маннергейм: «Домовляйтесь, жертвуйте малим, в ім’я збереження більшого, фінська армія не в змозі відбити напад СРСР!»
Фінський уряд не зважав на цю пораду досвідченого полководця, і між ним та Маннергеймом почав визрівати тихий конфлікт.
Зрештою, відомий поплічник Сталіна, нарком Молотов заявив фінам вже відверто: «Вести разговоры теперь уже поздно, наступает очередь солдат!»
Маннергейм:
«26 листопада Радянський Союз організував провокацію, відому нині під назвою „Постріли в Майніла“. Увечері того ж дня Молотов заявив послу Фінляндії в Москві, що з фінського боку на Карельському перешийку в 15.45 був відкритий артилерійський вогонь по розташуванню російських військ в селі Майніла, при цьому вбито троє солдат, один молодший офіцер і дев’ять душ поранені…
У відповіді, яку ми дали наступного дня, говорилось, що постріли були зроблені не з фінського боку… Фінські прикордонники встановили місце, де пролунали вибухи. Воно було у 800 метрах від лінії кордону на відкритій галявині біля села Майніла… Під час війни 1941–1944 років полонені руські детально описали, як була організована провокація.
…17 листопада Молотов інформував нашого посла, що радянський уряд більше не вважає себе зобов’язаним договором про ненапад. На фінську пропозицію про спільне вивчення інциденту з пострілами в Майніла ніякої уваги не звернули і, спотворюючи факти, стали стверджувати, що уряд Фінляндії повинен відвести свої війська на 25 кілометрів від кордону. В ноті від 29 листопада Молотов кинув звинувачення в тому, що фінські збройні сили, „як відомо“, продовжують вести воєнні дії не тільки на Карельському перешийку, але й на інших ділянках. Радянський уряд вважає необхідним розірвати дипломатичні відносини. Не дивлячись на це, уряд Фінляндії ще раз звернувся до радянського уряду з пропозиціями про вирішення протиріч на основі параграфу I договору про ненапад. Одночасно було повторено, що Фінляндія готова відвести війська на Карельському перешийку на таку відстань від Ленінграда, щоб їх не можна було розцінювати як загрозу безпеці міста.
На цю ноту Радянський Союз відповів вогнем. Вранці 30 листопада 1939 року руські переважаючими силами приступили до операції на суші, на морі і в повітрі. Тепер кожному стало ясно, що фінський народ чекає боротьба не на життя, а на смерть».
Інформація для роздумів.
СРСР — площа 22 402,2 тисяч квадратних кілометрів.
У своєму складі СРСР мав 15 союзних республік, 20 автономних республік, 8 автономних областей, 10 автономних округів. (А втім, автономність в СРСР була, як відомо, лише на папері, але це інша тема.) Крім усього, СРСР мав 2113 міст, 6 країв, 122 області. Із Заходу на Схід простягувався більше як на 9,5 тисяч квадратних кілометрів, а з Півночі на Південь — більше як на 4,5 тисячі квадратних кілометрів.
У 1940 році СРСР мав 194 077 000 чоловік, його населяли 100 великих і малих народів.
Це одна сторона в конфлікті. Тепер друга.
Фінляндія перед нападом на неї СРСР мала площі — 337 тисяч квадратних кілометрів, населення (дані за 1920 р.) — близько трьох мільйонів — це проти 194 мільйонів «есересерівців».
Великих міст — всього лише три.
У ті роки лише в одному Ленінграді проживало більше населення, як у всій Фінляндії. У Москві у 1939 році було 4 мільйони 542 тисячі проти трьох мільйонів населення всієї Фінляндії. Їхні армії були навіть неспівставні. І такий гігант, як СРСР, раптом зарепетувавши обидженим дядечком на увесь світ, почав заявляти, що його буцімто хоче поневолити племінничок. Оголосивши, що крихітна Фінляндія (напише ж УРЕ не зморгнувши оком про те, що «правлячі кола Фінляндії» буцімто «перетворили Карельський перешийок та прилеглі до нього острови Фінської затоки і Ладозьке озеро на військовий (як страшно! Аж жижки тремтять!) плацдарм для нападу на СРСР», обрушив на Фінляндію всю свою військову, промислову і людську міць.