Залишилось останнє: «Мине багато років, і Маннергейм посяде досить високий (чи не найвищий в країні — В. Ч.) пост».
І це, останнє пророцтво одеської Касандри, виголошене в жовтні 1917 року, збудеться в 1944 році і збудеться один до одного. І чим точніше збувалося передбачення, тим більше переконуєшся, що є ясновидіння і ясновидіння. І воно одне до одного не приходиться. Чи, як в Одесі здавна кажуть, це дві великі різниці — ясновидіння і ясновидіння, пророцтво і пророцтво, віщунство і віщунство. Є ворожіння на кофейній гущі, а є… А втім, що б там не казали скептики чи ортодоксальні науковці, а щось-таки незнане нами — поки що незнане! — є у вищому світі, в ірреальному, де все відбувається раніше, поперед ідентичних подій у нашому світі, те, що ми насмішкувато (не знаючи його причин і явищ) звемо ворожбитством, передбаченням. Або й угадуванням того, що ще тільки буде. Себто майбутнього. Хоча дехто таки володіє неймовірною для маси здатністю читати ті сторінки Книги Життя, які ще тільки завтра напишуться в нашому світі, адже доля наша спершу вирішується у вищих, недоступних нам сферах, в ірреальному, а вже потім дублюється і в нашому світі. А втім, у «Великому льосі» Т. Шевченка ірреальне переплітається з реальним, утворюючи разом з ним своєрідну єдність, чи не так і в житті?
До речі, про ясновидіння і ясновидіння, що за твердженням одеських парадоксальних дотепників складає дві великі різниці.
Справді-бо… Коли спритні критики пишуть про те, що, наприклад, Т. Г. Шевченко «бачив завтрашній день без кріпаччини, передчував „сім’ю вольну, нову“, був ясновидцем відродження, предтечею грядущої революційної бурі», чи, скажімо, І. Франко за все тими ж твердженнями «іноді з прозорливістю ясновидця визначив ті форми, в які виллється щасливе майбутнє народу», чи, зрештою, про те, що «корінні зрушення і зміни, які відбулися і відбуваються нині в долі народів, незаперечливо свідчать, що суспільний розвиток іде шляхом, прозорливо вказаним великим Леніним», (як і запевнення, що «мистецтво передбачення — неодмінна якість партійного керівника»), то таке «мистецтво», таке пророцтво доступне багатьом, воно — на поверхні.
Таких ясновидців — через одного.
А ось коли Микола Бухарін, приміром, будучи в 1917 році в Берліні (переговори з Німеччиною) по рекомендації відвідає тамтешню віщунку, передбачення якої неодмінно (перевірено, як кажуть, мін немає) збуваються, то її пророкування ошелешить і приголомшить визначного більшовика з Москви. Микола Іванович — вірний ленінець, а потім і сталінець, відомий партійний діяч, вождь, хоч і другого рангу, та все ж вождь, так ось він, мовляв, буде проклятий у власній країні, ошельмований своїми соратниками і народом, буде вбитий з наказу тих, кого він зараз вважає товаришами, зраджений близькими людьми і надовго буде забутий.
Розгублений Бухарін, криво посміхаючись (губи його враз чомусь почали холодніти й ставати нечуттєвими, мовби чужими) запитає віщунку: а який тоді буде устрій в комуністичній Росії, наївно подумавши, що, очевидно, революція потерпить крах, і влада переміниться… Але ясновидиця — далека від політичних тонкощів — не стала вдаватися в деталі, твердо повторила: пан Бухарін буде страчений в Росії, а якою тоді у ній буде влада — це її не цікавить.
Через двадцять років, як режим Сталіна влаштує масовий терор, пророкування щодо Бухаріна збудеться один до одного, і він вже перед стратою, пригадавши застереження берлінської віщунки, пошкодує, що своєчасно не втік з Росії…
У 1814 році молодий офіцер-гвардієць Сергій Миколайович Муравйов-Апостол (російські війська тоді зайняли Париж) завітає до тамтешньої віщунки Марії Ленорман і попрохає про свою долю. Віщунка, не зморгнувши оком, скаже йому: «Ви будете повішені». 18–літній гоноровитий Муравйов різко їй заперечить (як тоді в нього блискуче складалося і особисте життя, і військова служба!), що він, мовляв, не англієць який-небудь, а — російський дворянин — у Росії на той час була відмінена смертна кара для дворян. На що ясновидиця відповість: я не знаю, хто ви і якого роду-народу і звання, і які у вас титули, але ви будете повішеним!
Через 12 років в числі повішених декабристів на кронверку Петропавлівської фортеці і він, Сергій Миколайович Муравйов-Апостол, заборсається в петлі…