А загалом, шістдесят останніх років, починаючи з 15 літ, як він поступив до кавалергардського училища і розпочав свою нелегку військову кар’єру (його улюблене слівце), він ніколи не знав спокою — служив, воював, знову служив, знову воював, а після сімнадцятого постійно, з дня у день, захищав свою батьківщину, зміцнював її армію та оборону, а коли і йшов на час у відставку і не служив офіційно, то все одно займався обороною країни. І так триватиме від 1918 року, коли він почне створювати визвольну армію Фінляндії, і аж до 1951 року, останнього року в житті генерал-лейтенанта.
А втім, тоді, в червні 1942 року, він вже останній день був у цьому званні. Другодні на довгий язик мису, що тягнувся в озеро Саама, де серед мальовничої природи (хоч нею і не було коли милуватися) знаходився представницький будиночок головнокомандуючого — знаменитий і в той же час простий дерев’яний фінський будиночок, що їх після Другої світової у Фінляндії буде охоче закуповувати СРСР для свого пролетаріату — дешево і сердито! — прибув з групою високопоставлених урядовців президент країни Рюті.
Одночасно на сусідній аеродром Іммола, що був того дня оточений потрійний кільцем фінських солдатів та німецьких спецслужб, приземлився урядовий літак з Берліна, на якому вітати Маннергейма прибув сам рейхсканцлер Адольф Гітлер. Через свого посла в Гельсінкі Блюхера фюрер застеріг: ніяких змін в ритуал святкування іменин головнокомандуючого Фінляндії щоб не вносили, і щоб іменинник не їхав на аеродром зустрічати гостя — хай займається своїми справами, фюрер і сам знайде дорогу. Але це негадане повідомлення таки завдало чимало клопотів імениннику, адже невідомо було зарані, до чого приведе цей візит в політичному аспекті. Тож Маннергейм був готовий до будь-якого повороту подій. На початку Другої світової Фінляндія опинилася між двома великими і сильними агресорами, що обидва замахувалися на панування над світом — між СРСР з одного боку, і Третім рейхом з другого. І той, і той міг розчавити маленьку країну Суомі і не звернути на те особливої уваги. І все ж генерал-лейтенант намагався будь-що втримати нейтралітет, що для Фінляндії було чи не єдиним шансом вціліти, коли зчепляться два монстри, та все ж… Ще в 1939 році в бесіді з делегацією Фінляндії Сталін сказав прямо і відверто, не залишивши аніяких шансів на маневрування: «Добре розумію, що ви хочете залишитися нейтральними, але, запевняю вас, що це неможливо. Великі держави цього не дозволять». Отже, або-або… Треба було визначатися і приставати до якогось одного берега — або до червоного, або до коричневого. Розвіддані, які отримувала Фінляндія, говорили про те, що вона — «капіталістична країна, і її чекає така ж доля, як і Естонію, Латвію та Литву, що вже були загарбані більшовиками». «Включення Фінляндії до складу СРСР — питання найближчого часу, можливо, й кількох місяців. Може, й трьох. Народи Естонії, Латвії та Литви щасливіші од фінського народу, адже вони самі виявили бажання приєднатися до СРСР. Оскільки народ Фінляндії не хоче цього, його доля буде тяжкою, адже Фінляндію приєднають силою. Фінляндія не може противитись Червоній Армії і не отримає ні від кого допомоги».
Такі були точні дані, отримані з перших рук, і вони красномовно свідчили, що Фінляндію і справді чекає чи не найбільша небезпека. Вибору не було і бути в тій ситуації не могло. Треба було вибирати найменше зло із двох (а зло — є зло, як його не вибирай) і приєднуватись до того чи того агресора (який вже там нейтралітет!) — до червоного чи до коричневого. Оскільки Німеччина не погрожувала приєднати Фінляндію до володінь Третього рейху, Фінляндія вибрала менше зло, коричневого агресора і, згнітивши серце, приєдналася до Антикомінтернівського пакту, спрямованого проти СРСР, ставши таким чином формально союзницею Німеччини в Другій світовій війні.
Маннергейм розумів, що це порятунок нетривкий і тимчасовий, але вибору вже не було. Як і часу на пошуки інших варіантів. Та й пакт Молотова-Ріббентропа передбачував включення Фінляндії в «сферу інтересів» Радянського Союзу.
«Поганим передвісником, — згадуватиме Маннергейм, — стали ноти, передані Литві 13 і 28 травня 1940 року, в яких ця країна звинувачувалась в антирадянській діяльності. 14 червня — новий ультиматум, а вже через день радянські війська почали окупацію Литви. 19 червня така ж лиха доля спіткала Естонію і Латвію, наставала черга країни Суомі. Розвідка доносила, що в Ленінградському військовому окрузі іде широкомасштабна воєнна підготовка, і питання, що настала черга й Фінляндії, вже стояло на порядку денному».