Це був хоч якийсь та перепочинок, і ним треба було сповна скористатися і зосередити всі зусилля на укладенні угоди з радянським керівництвом — в ім’я спасіння країни.
28 липня 1944 року президент Рюті в супроводі міністрів-силовиків прибув у Ставку головнокомандуючого, аби повідомити його, що у зв’язку з критичною ситуацією він прийняв рішення піти у відставку. Для досягнення миру, додав президент, потрібно реорганізувати уряд. Ще раніше він питав головнокомандуючого, чи не погодиться той, на випадок зміни в уряді, зайняти пост прем’єр-міністра, і отримав негативну відповідь. Аби дещо її пом’якшити, Маннергейм додав:
— Прошу мене правильно зрозуміти: в такий складний час, в момент найбільшої небезпеки, що нависала над країною, я не можу залишити пост головнокомандуючого, це може скінчитися ще більшою катастрофою!
Президент тоді його зрозумів і загалом схвалив відмову. І ось тепер він знову повернувся до попередньої розмови, але запропонував маршалу вже пост глави держави.
— Я відмовлюся від президентства, якщо головнокомандуючий погодиться стати моїм наступником.
Маннергейм мовчав, дивлячись прямо перед собою, і здавалося, не чув пропозиції президента. Тоді президент зайшов з іншого боку.
— В ситуації, що склалася і продовжує складатися, на жаль, не на користь нашої держави, я просто змушений піти у відставку. Ще раз повторюю: в тому разі, якщо Маннергейм стане моїм наступником. Інакше я не можу залишити країну напризволяще.
Маннергейм різко відмовився.
— Що ж стосується реорганізації уряду, то я маю деякі думки, — додав і запропонував кілька кандидатур на посаду прем’єр-міністра, міністра оборони та міністра іноземних справ.