Выбрать главу

«Солдати Фінляндії!

Залишаючи, тепер вже в останній раз, активне керівництво оборонними силами Фінляндії, але будучи президентом республіки, я подумки звертаюсь до спогадів про останнє п’ятиріччя і про останні дві війни, які змушений був витримати фінський народ…» Подякувавши тим, хто захищав свою країну і далі служить у збройних силах, віддавши шану полеглим, Маннергейм зазначав: «Народи світу стоять на порозі нового часу. Із жахів війни піднімається інший світ, якому властиві людські випробування і страждання, але який упевнено, можна сказати, принесе з собою прогрес і нові досягнення. Важкими будуть часи для народу, доки не настане день, який об’єднає нації у воєнній згоді і закладе основу мирної праці і взаєморозуміння… Труднощі можуть здатися непереборними, але зараз як ніколи нам, фінам, треба постійно проявляти наші властивості, які в минулі роки були нашою силою: солідарність, самовладання. Віддаючи всі наші сили стійкому і безкорисливому труду, ми зможемо вийти переможцями із бур сучасності і забезпечити існування і майбутнє нашої незалежної держави.

Мої брати по зброї! Я часто, як і зараз, закликав вас постійно напружувати сили, вимагав від вас майже неможливого, і ніколи мої заклики не залишалися даремними. Дякую вам… Бажаю вам успіхів і щастя, які народжуються на ґрунті вільної вітчизни. Хай вища судьба слугує процвітанню Фінляндії!»

Тепер для Маннергейма найважливішим із усіх невідкладних завдань було одне — провести вибори в парламент. Маннергейм впорається і з цим завданням. Одночасно він прийме закон, який поширюватиметься на всіх, «хто рішучим способом вплинув на вступ Фінляндії в 1941 році разом з Німеччиною у війну проти Союзу Радянських Соціалістичних республік, а також проти Об’єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії, чи хто під час війни не запобігав досягненню миру».

За підсумком Другої світової війни Фінляндія втратила 12 відсотків своєї території і більше 89 тисяч чоловік убитими…

А здоров’я, і без того абияке, погіршувалося з кожним днем. Після сімдесяти почали вилазити болячки, які до того ховалися десь у глибині тіла. Зрештою, за наполяганням лікарів маршала відвезли в Португалію, на лікування, яке відбулося успішно, але, повертаючись додому із, задавалося б, підлікованим здоров’ям, Маннергейм в дорозі занедужав і, повернувшись в Гельсінкі, був прямо з дороги госпіталізований в клініку Червоного Хреста. До всього ж додалося запалення легень, прихоплене в дорозі. Ослаблений організм з трудом справлявся з новим недугом. Стало збагненно, що в найближчі місяці маршал не спроможеться виконувати обов’язки президента, знаходячись у лікарні. Та й хіба можна бути президентом країни, не виходячи з лікарні? Та ще в такі непрості часи. То для чого тоді триматися за владу? Хіба заради самої… влади? Але так працювати маршал не звик, не міг і не хотів. Або якісно віддаватися роботі, або ніяк. Зрештою, не він один у країні здатний керувати державою. Не дарма кажуть, що святе місце порожнім не буває. До всього ж, час уже й про себе подбати — скільки там того життя лишилося? А попереду його чекають ненаписані мемуари, що давно вже визріли в душі й просяться на папір. Пора… пора братися за перо. Як у «Калевалі»:

На устах вже тане слово, мова поспіхом береться; на язик вона мій лине, рознімає мені зуби…

Слово просилося і в нього на уста. Якщо керувати державою він уже не зможе, то, підрихтувавши бодай на якийсь час здоров’я, ще послужить рідній країні пером і словом своїм… Правда, він ніколи не займався красним письменством, але… Як кажуть французи: а форс де форже он в’єн форжерон — якщо битимеш молотом — станеш ковалем… Та й видавці вже розвідували обстановку — чи не збирається, бува, маршал засісти за мемуари? Коли так — готові їх видати. За будь-яких умов. Навіть із старої батьківщини, із Швеції вже зверталися… Тож пора з двох труднощів вибрати легші. Ті, що сьогодні йому ще по плечу.

Та й лікарі постійно радять облишити службу. Або ж всерйоз зайнятися власним здоров’ям. Але як, маючи службу, займешся здоров’ям? Ні службі від того не буде зиску, ні здоров’ю толку…

Все зваживши, ще і ще вислухавши поради лікарів, на яких він раніше й уваги не звертав, маршал нарешті пристав до однієї думки: пора!.. Відпрацював своє, відслужив. Що зміг — зробив, а тепер хай молодші впрягаються в гуж і тягнуть спільного воза.

4 березня 1946 року Карл Густав Маннергейм, президент Фінляндської республіки, направив до уряду листа (доклавши до нього свідчення лікарів), у якому повідомив про свій намір піти з поста глави держави — у зв’язку з різким погіршенням здоров’я.