Вони й готували весілля. Потрібні були «батьки» для нареченого і нареченої — знайшлися й «батьки». Ще вибрали, як велить звичай, тисяцького і його жону, дружок молодому та молодій, боярина — щоб усе як у людей було.
У ті дні приємної метушні й клопотів Агафія квітла й молоділа, всюди встигала і все у неї ладилось. Дорошенко, спостерігаючи за нареченою, тільки дивувався — та вона, виявляється, таки гарна! Як маківка квітне! Най здорові будуть дяки Малоросійського приказу, що підібрали йому таку лепську наречену. Коли б іще Бог віку доточив, пожив би з такою, порадувався б життю, хоч уже й пора, як кажуть, збиратися з ярмарку.
Підготовка до весілля наростала з кожним днем. Від молодого вимагалося лише одне — давати гроші, все інше вертілося і готувалося без нього.
Якісь молодиці й бабусенції переповнювали в ті дні його садибу (і де вони набралися? звідки?), ними верховодила щаслива й усміхнена Агафія, а він лише збоку милувався нею. Жіноцтво під орудою молодої зробило кілька походів на базар, накупили і їдла, і питва. В горниці застилали лави хутрами, на столі, засланому обрусом, поставили, як того й вимагає звичай, сіль в золотій солонці (принаймні запевняли, що вона — золота, бо так за обрядом треба було, щоб золота), поклали весільні калачі. А тим часом у дворі біля барського будинку мужики, озброєні інструментами, споруджували якусь дерев’яну прибудову до будинку, що звалася у них сінником, і де, сміючись і галасуючи, часом із солоними «прибаутками», готували молодим постіль для першої шлюбної ночі. Постіль на полатях виклали з «тридев’яти» (27 штук) снопів. Неодмінно такою має бути постіль для молодих — з тридев’яти снопів житніх. Застелили її ведмежими хутрами. По кутках нашвидкуруч збитого з дошок сінника повтикали по стрілі, а на них повісили шкурки соболів. Біля полатей із снопами поставили кадку з пшеницею, а в неї повтикали великі свічі. Розвішали ікони.
Саме ж весілля мало відбутися в горниці будинку, що її для такого випадку нарекли Золотою палатою. Першою в Золоту палату прибула наречена в супроводі жони тисяцького, боярині поперед неї несли коровай, на якому лежали монети. Потім прийшов «батько» молодого зі своїм почетом. І коли всілися за столи на лавах, накритих хутрами, всілися тісно, плече в плече, так що жодного вільного місця вже не було. Та ось з’явився молодий. Його почет вдавав, що прибули вони здалеку, лунали вигуки «тпр-р-у!», наче коней спиняли, хоч усі вибралися з сусідньої кімнати.
Шум, вигуки, сміх.
Залунали пісні та московські «прибаутки». Молода зі своїм почетом вже сиділа за столом. Як і велить звичай, місця біля неї молодому не було — по ліву руку од неї і по праву сиділи дружки.
«Батько» молодого забідкався.
— Як би нам молодому князю та викупити місце за столом?
Почали торгуватися. Зрештою, місце викупили в дружки за хустку, і молодого врочисто посадили біля молодої.
Як всі вгамувалися, священик прочитав молитву, і дружки заходилися розчісувати молодому волосся.
«Добре, що в мене хоч є що розчісувати», — жартував молодий.
Потім молодій розплели косу і наділи на голову кіку, а зверху накинули фату, а потім з піснями й побажаннями заходилися молодих обсипати хмелем та обмахувати соболями.
Тим часом дружка молодого різав хліб (перепічку) і роздавав його — спершу молодим, потім і гостям. Кожний, беручи шматочок, осіняв себе хрестом, бажав молодим щастя і врочисто його куштував.
А вже тоді вирушили в церкву. Молода їхала в кареті, десь для такого випадку найнятій, бо жених своєї не мав, а попереду карети несли коровай і запалені свічки. Молодий супроводжував молоду верхи на коні. Коли ж повернулися з вінчання, коня молодий, як і велить звичай, віддав на всю ніч своєму боярину — верхи він оберігатиме першу шлюбну ніч молодих.
У Золотій палаті, де гості їли й пили, молодим нічого не можна було їсти. Пити ж і поготів. Вони мали лише сидіти і радуватись.
Казання здійснив найстаріший за віком боярин — побажав усіх гараздів молодим, довгого віку, любові та злагоди і діток купу. («Чи ж не насміхається боярин, — трохи непокоївся Дорошенко. — Міг би дітей і не згадувати — які діти в моєму віці?»), по-батьківському благословив молодих.
І лише тоді під співи та здравиці боярин урочисто передав молодому жону його, що аж тепер стала його законною. Гості — їм ще веселитися до ранку, та й завтра триватиме весілля, — гуртом провели молодих на сінник. Попереду дружки несли замотану в обрус смажену курку, в сіннику, всадовивши молодих на постіль, розірвавши курку, зі сміхом та усілякими побажаннями погодували молодих. А тим часом жона тисяцького обсипала їх хмелем. Молоді їли з апетитом — зголодніли за день, і апетит той був доброю ознакою.