— А чому дівчисько вирішило саме вам про це розповісти? Чому вона не звернулась до мене?
Він навіть не спитав, у кого вона закохалась — це було зайве.
— У вашої вельможності добре серце, але як батько ви надто суворі. Природно, що бідна дівчинка не наважилася розмовляти про це з вами і довірилася старому, вірному вашій родині священикові.
Задихаючись від гніву, князь став натягати довгі підштанки. В думці він уже готувався до довгих розмов, які йому доведеться вести з дочкою, до її сліз, до нових клопотів. Ця вертихвістка зіпсувала йому перший день в Доннафуґаті.
— Бачу, панотче, бачу, мене ніхто тут не розуміє. В цьому моє нещастя.
Він сидів на лавці, струшуючи з густо зарослих грудей краплі води. Стіни ванної змокріли, зі стелі капало, в повітрі стояв молочний запах висівок, змішаний з мигдалевим ароматом мила.
— Гаразд. Що, на вашу думку, я мушу сказати?
У маленькій кімнаті стояла страшенна задуха, немов у парильні, і зіпрілий єзуїт охоче пішов би геть, тим більше, що свою місію він уже виконав, але почуття відповідальності примусило його залишитись.
— Бажання створити християнську родину завжди приємне для святої церкви. Присутність Христа на весіллі у Кані…
— Не відхиляймось од теми. Я говорю з вами не про шлюб взагалі, а про цей конкретний шлюб. Дон Танкред уже зробив якісь пропозиції? І коли?
Цілих п’ять років отець Пірроне пробував навчити Танкреда латини, цілих сім років він покірливо зносив його примхи та всілякі витівки і, як усі в родині Саліна, встиг полюбити хлопця. Але поведінка Танкреда під час останніх подій була для нього прикрою несподіванкою; прихильність до вихованця боролась у ньому з почуттям досади. Він не знав, що сказати.
— Про якісь пропозиції ще не було й мови. Але синьйорина Кончетта не має жодних сумнівів: усі ці дедалі частіші знаки уваги, ніжні погляди, прозорі натяки переконали її в тому, що Танкред не байдужий до неї. Проте, як лагідна й покірна дочка, вона вирішила звернутися через мене до вашої вельможності і спитати, як їй поводитись, коли такі пропозиції буде зроблено. Вона відчуває, що на них довго чекати не доведеться.
Це трохи заспокоїло князя. Чи можна серйозно ставитись до того, як розтлумачує це дурне дівчисько залицяння такого пройди, як Танкред? Цілком імовірно, що це в неї химерний плід уяви, один із тих «солодких снів», які тривожать спокій монастирських вихованок. Поки що він не бачить ніякої безпосередньої небезпеки.
Небезпека! Князя здивувала та жорстока чіткість, з якою пролунало в його душі це несподіване слово. Чому небезпека і для кого? Він щиро любив свою лагідну і завжди покірну дочку, яка терпляче зносила найдикіші прояви батькового самодурства. Зрештою, він переоцінював цю її покірливість і м’якість. Його природний нахил усувати будь-яку загрозу власному спокою не давав йому помітити жорстких зблисків, які спалахували в очах дівчини, коли його примхи, яким вона підкорялася, були справді нестерпними. Князь дуже любив цю свою дочку. Але ще більше князь любив свого небожа і знав, що той відповідає йому тим же, хоч і ховається за машкарою іронії. Останнім часом у дона Фабріціо викликав щире захоплення гострий розум Танкреда, його вміння пристосовуватись до ситуації, житейська мудрість та природжена здатність відчувати нюанси, що дозволяли йому вимовляти модні демагогічні фрази так, щоб лиш окремі втаємничені розуміли, що для нього, князя Фальконері, це всього лиш минуща забава, якій він віддається тільки тому, що вона його розважає. А для їхнього середовища, ще й для людей з вдачею дона Фабріціо, здатність розважати забезпечувала чотири п’ятих прихильності до людини. На його думку, Танкреда чекало блискуче майбутнє. Він міг стати прапороносцем аристократії, коли вона, переодягшись у нові мундири, піде в контратаку проти нового соціального устрою. Для цього йому бракувало одного — грошей; бо грошей у Танкреда катма. Тепер, коли титули вже мало важать, йому, щоб нажити слави в політиці, будуть потрібні гроші, багато грошей — щоб підкупити прихильників, задобрити виборців і жити в розкошах, приголомшуючи своїх супротивників. Жити в розкошах… Чи зможе чеснотлива Кончетта з її пасивністю допомогти своєму честолюбному чоловікові піднятися по слизьких щаблях нової соціальної драбини? Тиха, сумирна Кончетта? Вона завжди залишатиметься такою ж боязкою пансіонеркою, як тепер, повиснувши каменем на шиї свого чоловіка.
— Ви можете, отче, уявити собі Кончетту, скажімо, дружиною посла у Відні чи Санкт-Петербурзі?