А взагалі протягом останніх двох місяців турбот у нього не бракувало: вони насувалися звідусіль, немов мурашва до мертвої ящірки. Деякі з них були пов’язані з новою політичною ситуацією, інші — з пристрастями його близьких, ще інші, найпекучіші, породжувались його власною неврівноваженістю та хворобливою помисливістю, якими він реагував на політичні події і «примхи» своїх близьких (примхами він називав у хвилини роздратування те, що зазвичай вважав пристрастями). Щодня князь робив мислений огляд своїх турбот, примушував їх маневрувати, наказував стати в колони або вишикуватись в шереги на плацу стривоженого сумління, сподівався помітити в їх рухах заспокійливу кінцеву мету, та марно. В минулі роки труднощі були менші, і, в усякому разі, перебування в Доннафуґаті було періодом відпочинку. Турботи кидали свої рушниці, розбігались по гірських ущелинах і скромно перебивались там хлібом та сиром; вони тримались так спокійно, що можна було забути про їхні войовничі мундири і прийняти їх за безневинних пастухів. Але цього року вони залишились у строю, немов бунтівне військо, що горлає, розмахуючи зброєю перед самим носом у розгубленого командира, який наказує всім розійтись, а натомість бачить, як ще тісніше, ще грізніше змикаються лави його солдатів.
Оркестр, хлопавки, дзвони, циганські пісеньки і «Те Deum» на честь прибуття — все це чудово, але потім що? Буржуазна революція, що підіймалася сходами його палацу у фраці дона Калоджеро; яскрава врода Анджеліки, що затьмарила стриману граціозність Кончетти; квапливість Танкреда, який прискорював природний хід подій і вхитрявся прикрасити квітами чуттєвого збудження найреалістичніші мотиви; сумнівність і двозначність плебісциту, тисячі карколомних махінацій, до яких мусив вдатися він, Гепард, який протягом стількох років недбалим порухом лапи змітав усі перепони на своєму шляху.
Танкред, що від’їхав місяць тому, перебував тепер у Казерті і разом з іншими офіцерами жив у апартаментах колишнього короля. Звідти час од часу він надсилав листи дону Фабріціо, який уважно перечитував їх, то стогнучи, то сміючись, а потім ховав у найпотаємнішу шухляду свого секретера. Танкред ні разу не написав Кончетті, але в жодному листі до дядька не пропускав нагоди передати їй добродушно-іронічний привіт. Якось він навіть написав: «Цілую лапки всім гепардятам, а особливо Кончетті». Звичайно, фраза не уникла батьківської цензури, коли, скликавши всю родину, князь зачитував листа. Мало не кожного дня до них навідувалась Анджеліка, супроводжувана доном Калоджеро або похмурою покоївкою. Офіційно вона приходила в гості до своїх подруг, юних княжен, але всі розуміли справжню мету відвідин, коли гостя з удаваною байдужістю запитувала: