Коли дон Фабріціо вперше прочитав це незвичайне послання, у нього мало не запаморочилось в голові: він ще раз усвідомив приголомшливий темп історичного розвитку. Висловлюючись більш по-сучасному, він відчув себе немов той пасажир, що, придбавши квиток на звичайний старий літак, який курсує між Палермо та Неаполем, раптом помічає, що сидить у надзвуковому лайнері, який доставляє його в потрібне місце раніше, ніж він встигає перехреститися. Інша сторона душі князя, пов’язана з почуттями, раділа за юнака, який зміг досягти водночас минущого плотського вдоволення і тривалішого матеріального добробуту. Лише пізніше він помітив гордовиту самовпевненість небожа: Танкред навіть не сумнівався, що Анджеліка теж кохає його. Але згодом усі ці міркування витіснило прикре почуття приниження: він, князь Саліна, мусив, як рівний з рівним, розмовляти з доном Калоджеро та ще й на такі дражливі теми. Він з тугою подумав, що завтра йому доведеться почати делікатні переговори, знову вдаючись до тих манівців та хитрощів, які були такі огидні його лев’ячій натурі.
Дон Фабріціо повідомив про цей Танкредів лист лише свою дружину; вони вже були в ліжку, освітленому синюватим вогником лампади під скляним ковпачком. Спочатку Марія-Стелла не вимовила жодного слова і лише почала побожно хреститися. Потім зауважила, що хреститися тут треба не правою, а лівою рукою. А тоді, безмежно обурена, вона заходилась вергати громами красномовства. Сидячи на ліжку, вона нервово жужмила простирадло, в той час як її гарячі слова, немов запалені смолоскипи, краяли на смуги блакитний морок затишної спальні.
— А я ще сподівалась, що він одружиться з Кончеттою! Це такий же ренегат, як усі ліберали! Спочатку він зрадив свого короля, а тепер нас зраджує! О, цей Танкред, з його фальшивою чемністю, солоденькими словами і підлими вчинками! Ось що виходить, коли приймаєш у свій дім людину не своєї крові! — Потім, як це часто трапляється у сімейних сценах, Стелла випустила в бій важку кавалерію: — Я весь час про це попереджувала, та хіба ж мене хто слухає? Мені завжди був огидний цей жевжик! Це ти втратив розум через нього.
Насправді княгиню Танкред теж зачарував, і вона любила його, але спокуса крикнути «це твоя вина» надто сильна для будь-кого: перед нею капітулюють усі істини й почуття.
— А тепер він ще наважується змушувати тебе, свого дядька, князя Саліну, главу його родини, батька обдуреної ним дівчини, принижуватися перед оцим шахраєм та його хвойдою дочкою! Ти не повинен цього робити, Фабріціо, не повинен, не повинен, не повинен!
Її голос став пронизливий, уся вона помітно напружилась. Лежачи на спині, дон Фабріціо зиркнув на комод — флакон з валер’янкою був на місці, так само, як і велика срібна ложка, що заспокійливо сяяла в бірюзовій півтемряві поверх кришечки, немов маяк, який запевняє, що істеричних штормів буде уникнено. Князь уже хотів було встати й подати ліки, але раптом передумав і теж сів у ліжку, врятувавши таким чином свій авторитет.
— Годі, Стеллочко, не говори дурниць. Ти сама не знаєш, що кажеш. Анджеліка зовсім не хвойда. Можливо, вона колись нею стане, але тепер це така ж дівчина, як і інші, навіть вродливіша від інших. Мабуть, як і всі, вона трохи закохана в Танкреда. Та, головне, у посаг вона одержить гроші, здебільшого колишні наші гроші, які для неї збивав дон Калоджеро. Танкредові ж гроші конче потрібні — він дворянин і вельми честолюбний, але в його кишенях гуляє вітер. Він ніколи нічого Кончетті не обіцяв, а вона сама ставилася до нього, як до собаки, з першого ж дня нашого приїзду в Доннафуґату. І, нарешті, ніякий він не зрадник, він просто намагається не відставати від подій — як у політиці, так і в особистому житті. А взагалі він чудовий хлопчина, і ти, Стеллочко, це знаєш так само добре, як і я.