— Моя душа в повному порядку, Ентоні, - спокійно заперечила вона, мимохіть торкаючись рукою до живота. — Як і решта.
Якщо її останнє твердження і прозвучало дещо дивно, то Ентоні цього не помітив. Його увагу привернув конверт зі свіжою сургучною печаткою, що лежить на столі.
— Що це? — спитав він.
Вона простежила за його поглядом, що впав на лист, щойно вимучений нею, і відповіла:
— Це? Нічого, що могло б тебе цікавити.
З цими словами вона взяла в руку злощасний конверт.
— Ти вже переписуєшся з ним? — громовим голосом вигукнув він. — Менш ніж за два місяці після весілля ти пишеш йому листи?.. Відповідай! Тільки не бреши мені! Не бреши! Я помітив його ім'я на цьому папері.
Вільною рукою Дафна зім'яла листи, що лежали на столі, з чорновими начерками свого короткого послання і викинула їх у смітник.
— Це не твоя справа, Ентоні, - сказала вона голосом, що тремтить від обурення і трохи від страху.
Погляд Ентоні вперся в кошик для сміття, і Дафні здалося, він готовий витягнути звідти зім'яті листки і ознайомитися з їхнім змістом. Однак він не зробив цього, а повторив уже сказане раніше:
— Я не маю наміру прощати йому його мерзенну поведінку!
На що вона ще раз повторила щойно сказану фразу:
— Це тебе не стосується, Ентоні.
На жаль, умовляння лише підігріли його гнів.
— Я знайду його, чуєш? Хоч би де він був! Знайду і вб'ю!
— О, чорт забирай! — Вибухнула нарешті Дафна. — Хто вийшов заміж? Ти чи я? Якщо ти й надалі втручатимешся в мої особисті справи, Ентоні, клянуся Богом, я перестану з тобою розмовляти!
Її різкі слова трохи втихомирили брата. Принаймні у зовнішніх проявах.
— Добре, — сказав він примирливо. — Я не вбиватиму його.
— Дуже дякую, — уїдливо відповіла вона. Пропустивши насмішку повз вуха, він заявив з колишньою запальністю:
— Але все одно знайду його! І висловлю все, що я про нього думаю!
Дафна задумливо подивилася на брата і, зважаючи на все, прийшла до якогось раптового рішення.
— Чудово, — сказала вона, дістаючи своє послання, яке вже встигла покласти в ящик столу. — А коли знайдеш, передай йому, будь ласка, листа.
Ентоні з деяким здивуванням простяг руку за конвертом, але Дафна обсмикнула його:
— Спочатку дай дві обіцянки.
— Які ще? — спитав він невдоволено.
— По-перше, що за жодних обставин не читатимеш того, що тут написано.
На його обличчі з'явився вираз украй ображеної гідності, але це її не похитнуло.
— Не треба робити таку міну, Ентоні Бріджертон, — майже весело сказала вона. — Я ж чудово знаю тебе. Якщо ти вважаєш, що дієш мені на благо, то не зупинишся ні перед чим. Хіба не так?
Він мовчки дивився на неї. Вона продовжувала:
— Але я також знаю, що якщо ти даси обіцянку, то ніколи не порушиш її. Тому чекаю на неї від тебе.
— Які дурниці! — пробурмотів він обурено.
— Обіцянка, Ентоні!
Вона ще далі відсмикнула руку з листом.
— Ох, гаразд. Обіцяю.
— От і добре. Візьми це послання.
— А що в тебе по-друге? — спитав він, крутячи в руках конверт. — Ти говорила про дві обіцянки.
— По-друге, Ентоні, обіцяй не завдати йому жодної шкоди.
— Ну, знаєш… Це занадто!
Вона простягла йому руку.
— Тоді віддавай листа. Я передам його з посланцем.
Він сховав руку за спину. Вони немов грали в якусь гру свого дитинства.
— Але ж ти віддала його мені!
Вона зловтішно посміхнулася:
— Ти не знаєш адреси. На конверті його нема.
— Подумаєш! Я його добуду.
— Сумніваюсь, братику. У Гастінгсів багато маєтків у всіх кінцях країни. Тобі знадобиться багато часу, щоб дізнатися, в якому з них зараз Саймон.
— Ага! — радісно вигукнув він. — Ось я вже й знаю: він у одному зі своїх маєтків. Один ключик ти вже мені дала. Давай і другий.
— Ми що, граємо з тобою в хованки, Ентоні? Чи ще у щось? Для мене це не гра.
— Для мене теж. Тож кажи прямо: де він знаходиться?
— Ні слова, поки не почую другої обіцянки!
— Добре. Даю і її також.
— Скажи, як слід!
— Ти стала дуже вимогливою жінкою, Дафна Бріджертон!
— Дафна Клайвдон, герцогиня Гастінгс, — поправила вона його з усмішкою. — Я слухаю тебе!
— Даю обіцянку, — покірно промовив він, — не намагатися завдати твоєму чортовому чоловікові Саймонові жодної шкоди. Так піде?
— Цілком. Тільки прибери слово «чортовому».
— Забираю… Ох, сестрице! Давай адресу, якщо сама знаєш її!