— Я знаю, — довірливо й радісно відповіла вона. — Я теж люблю тебе.
Його руки вже розстібали гачки та гудзики її одягу.
— Якщо я ще колись завдаю тобі болю, — гарячково казав він, — то хочу, щоб ти вбила мене. Зробила те, що недавно завадила зробити своєму братові.
— Я ніколи цього не зроблю, Саймоне!
За клятвенною обіцянкою пішов тривалий поцілунок. Проте запалена уява Саймона продовжувала працювати у тому ключі.
— Добре, не вбивай, — бурмотів він, — але хоч би простріли мені руку. Або ногу. Відріж вухо… Ще щось…
— Не кажи нісенітниці, вони не підходять тобі. І потім, я знаю, ти ніколи не зробиш мені нічого поганого.
— Я так люблю тебе, Дафф, що готовий, як у казках, подарувати тобі весь світ. Зараз, як ніколи раніше, я розумію всіх цих казкових героїв.
Однак Дафна була налаштована більш реалістично.
— Мені не потрібний увесь світ, — сказала вона з посмішкою. — Мені потрібний тільки ти… І ще я хотіла б, щоб ти нарешті зняв свої чоботи.
— О, Ваша світлість! Ваше бажання для мене є закон.
Один за одним чоботи полетіли на підлогу.
— Що-небудь ще, міледі?
— Так звичайно. Вашу сорочку, будь ласка.
Сорочка, пролетівши повітрям, опустилася на низьку ліжко.
— Тепер уже все? — поцікавився Саймон.
— Зовсім ні. — Дафна, щоб не вимовляти вголос цього слова, яке вважалося у вищому світлі дуже непристойним, мовчки вказала пальцем на його штани. — От і їх туди.
— Як це збігається з моїм бажанням, міледі!
Йому завдав деякі труднощі цей процес, оскільки штани стали занадто тісними при його теперішньому стані, але він подолав усі перешкоди.
Останній наказ Дафна віддавала, вже сидячи на ліжку, звідки дивилася на його події.
— Що ще, Ваша світлість? — спитав Саймон.
— Боже, але ви й так зовсім голі! — Вигукнула вона.
— Як люб'язно з вашого боку, що ви це помітили, — відповів він.
Взагалі-то йому було зовсім не до жартів, і Дафна не могла не бачити цього на власні очі, проте не була ще схильна закінчити гру, так легко і природно виникла на тлі недавніх взаємних мук.
— А я — ні, - сказала вона.
— Що ні, ваша світлість?
— На мені ще залишився якийсь одяг, мілорде.
— Справді? Дуже шкода! Але це можна виправити, міледі.
І він виправив недороблене.
Цілком оголені, вони стояли навколішки один навпроти одного на величезному ліжку під пологом.
— Я хочу тебе, — промовив він.
— Я знаю. Я теж.
— Ні! — вигукнув він зі стоном. — Я хочу оселитись у твоїй душі! У твоєму серці!
— Ти вже живеш там, Саймоне, — зітхнувши, сказала вона.
І потім промови вичерпалися, просто стали не потрібні. Він заповнив її цілком: і душу, і серце, і… все інше.
Вона звивалася, стогнала; відчувала, що розчиняється, зникає у хвилях пристрасті, вірніше, кохання. Так, кохання… Його кохання.
Він розумів, що не може більше керувати собою — це вище за його сили. Але робив над собою зусилля, і не заради себе, а для неї, щоб дочекатися, коли і вона… щоб цю люту мить вони розділили один з одним. Раптом він відчув, як все її тіло пронизало тремтіння, вона зігнулась, закинула голову, він побачив її обличчя… Ніколи раніше в ці миті він не бачив її обличчя, поглинений думкою про те, щоб насіння не запліднило її, і був зараз вражений, навіть наляканий застиглим виразом безмірного щастя, повною відчуженістю.
— О Господи, як я люблю тебе! — вирвалось у нього, і він продовжив свої рухи.
Вона розплющила очі, у них була тривога.
— Саймоне, — прошепотіла вона, — ти не забув?.. Те, що завжди…
Він зрозумів, що вона намагається сказати, і кивнув. Вона продовжувала тим же задиханим шепотом:
— Я не хочу… не треба… щоб ти робив це тільки заради мене… Не треба, якщо ти сам не…
Він відчув грудку в горлі, але це було не те відчуття, яке віщувало неможливість вимовити хоча б одне слово, а зовсім нове для нього. Це було передвістям сльоз, що полегшували, наповнили його очі, ще одна ознака його безмірного кохання.
Він зробив кілька рухів, і потім сталося те, чого він зараз хотів, на що наважився сам по своїй волі.
Яке ж полегшення він відчув, як добре і спокійно стало на душі та в усьому тілі!
Дафна легким рухом відвела волосся, що впало йому на обличчя, і, цілуючи його в лоб, шепнула:
— Я завжди буду любити тебе.
Він мовчки уткнув обличчя в улоговинку біля її шиї, розчиняючись у її коханні, теплі. Вона лежала нерухомо, не відчуваючи тяжкості його тіла.