Щоб відволіктися від цих хвилюючих думок, дівчина знову опустилася навколішки поруч із Найджелом, називаючи його на ім'я і благаючи прокинутися. На її подив, він майже відразу відгукнувся.
— Дафно! О Дафна! — Простогнав він. Незнайомець миттєво відреагував на ім'я.
— Дафна, — повторив він. — Раніше ця людина називала вас якось інакше. Вас звуть Дафна?
— Так, це моє ім'я, — роздратовано відповіла вона, підводячись з колін. Їй знову не сподобався його
владний тон. — Що вам у ньому не подобається?
— Господи, значить, ви Дафна Бріджертон?
— Не заперечуватиму, сер.
Саймон відступив на два кроки, не зводячи очей з її обличчя. Звичайно ж: густе каштанове волосся, ніс — зовсім як у Ентоні. Вона його сестра!
Дідька лисого! А в нього виникли сластолюбні помисли, він був не такий далекий від бажання оволодіти нею! Не тут, звичайно, не в коридорі, але за зручнішого випадку…
Однак тепер… тепер він не сміє навіть у думках порушити непорушне правило дружби: не побажай гріховно сестру друга твого.
Мабуть, вона вловила в його погляді якусь розгубленість, бо запитала легким глузуванням:
— А хто ж ви? Чи можу я це дізнатися?
— Моє ім'я Саймон Клайвдон, — пробурмотів він.
— Герцог Гастінгс?
Він мовчки кивнув головою.
— О Боже, хто б міг подумати!
Тепер була його черга спостерігати деяку розгубленість на її обличчі, вона навіть зблідла — або йому здалося?
Теж не без іронії він запитав:
— Сподіваюся, ви не збираєтеся непритомніти, міс Бріджертон?
Його припущення зачепило її.
— Запевняю вас, ні! — різко відповіла вона.
— Прекрасно.
— Просто сьогодні,— вважала вона за потрібне додати, — мій брат говорив про вас…
— Думаю, нічого поганого? — перебив він її з усмішкою.
— Говорив, що ви небезпечна людина. І не лише від нього я це чула.
— Я? Д-д…
Він відчув, що язик не кориться йому, і замовк, увібравши в себе повітря. Збоку могло здатися, людина просто обурена чимось і намагається впоратися з гнівом.
— Д-дорога міс Бріджертон, — продовжив Саймон, — я не можу повірити цій характеристиці.
— Доведеться, мілорде. Про це навіть повідомили сьогодні у газетах.
— Невже в Таймс? — вигукнув він із комічним жахом.
— Ні, в газеті Віслдаун.
— Вісл… що? — перепитав він. — Це нова популярна газета?
— Ах, так, ви тільки повернулися до Лондона і ще багато чого не знаєте. Але вам доведеться познайомитися з цією газетою, хоча це всього лише листок зі плітками, зате з нашого життя. І дуже цікавими.
— Міс Бріджертон, — сказав Саймон рішуче, — нехай Найджел ще трохи поспить, поступово приходячи до тями, а ви тим часом просто зобов'язані розповісти мені про це унікальне друковане видання.
— Суцільні штибу і пересуди, — повторила вона. — Злослівність і зломовність. Однак усі читають та обговорюють. Там я прочитала про ваш приїзд.
— І що ж, — його очі звузилися, — написано про мене?
Вигляд у нього був настільки грізним, що вона мимоволі позадкувала і майже вперлася в стіну. Далі відступати не було куди. Що ж це їй так щастить цього вечора? Два не цілком нормальні чоловіки на її шляху: один напивається до непритомності через нерозділене кохання, а інший готовий мало не вдарити її через якусь газетку, про яку вона мала необережність розповісти. У той же час їй було трохи шкода його: людина повернулася на батьківщину, а його тут же повідомляють, що про його благородне ім'я пише якась дама на ім'я Віслдаун. Кому це сподобається?
— Не треба так засмучуватися, — м'яко сказала вона. — Там всього-на-всього написано, що ви порядний розпутник, чого, гадаю, ви не заперечуватимете, оскільки знаю: більшість чоловіків страшенно пишаються цим званням… — Вона замовкла, чекаючи гарячих спростування, але вони не пішли, і вона продовжувала:
— До речі, деякі знайомі мені люди підтверджують цю думку.
— Хто ж, наприклад?
— Не кричіть, сер. Наприклад, моя мати, яка знала вас раніше. Тільки вона вжила м'якше слово.
— Яке, цікаво?
— Шалопай, якщо пам'ять мені не зраджує.
— Звучить набагато краще.
— І вона забороняла мені, як пам'ятаю, перебувати з вами в одній компанії.
— Невже? А ви?
— Мені було тоді стільки років, що я все одно не могла б проводити час у вашому суспільстві.
— Це вибачає вас, Дафно.
Вона говорила все це, розуміючи в душі, що робить так тільки для того, щоб приховати від нього і від самої себе враження, яке він справив на неї. І продовжує це робити — обличчям, голосом, рухами. Він знову заговорив: