— Ну, знаєш, — обурився Саймон, — я вам тут не жертовна тварина, яку кладуть на
вівтар вашої матінки.
— А в Африці ви теж були? — Запитав Колін, щоб перевести розмову, але Саймон не відповів.
— Крім того, коли я бачив вашу сестру, вона казала, що й сама може…
— Ви вже познайомились? — майже одночасно поцікавилися брати. — Коли? Де?
Саймон з подивом виявив метал у голосах, обличчя напружилися, і, перевівши погляд з одного брата на іншого, він подумав, що за таких затятих захисників традицій і сімейної честі їх сестрі не страшні всі Найджели, разом узяті. Але з іншого боку, не налякали б ці віддані родичі взагалі всіх до одного потенційних наречених.
Проте треба було щось відповідати їм — вони дивилися на нього з певною підозрою, яка
йому не надто подобалося.
— Якщо це вас так цікавить, — сказав він, — я зіткнувся з нею майже в прямому розумінні.
коли пробирався до зали. І одразу зрозумів… — він зміряв поглядом усіх братів, — що вона з вашої сім'ї. Тому наважився представитися їй.
Ентоні повернувся до Бенедикта:
— Мабуть, коли вона тікала від Бербрука.
Бенедикт глянув на Коліна:
— А де він сам?
Колін знизав плечима:
— Гадки не маю. Напевно, десь заліковує своє поранене серце.
Або губу, подумав Саймон.
— Але чому ти мені нічого не сказав? — Запитав Ентоні.
Який зануда! Все-таки дуже добре, що я не маю старших братів», — вирішив Саймон.
— Тому що до тебе було не пробитися крізь стрій твоїх шанувальниць та їхніх батьків! — гаркнув він. — А невдовзі й мене позбавили свободи пересування.
— У вас, мабуть, немає жодної сестри? — Співчутливо запитав Колін.
— Ні, слава Богу!
Про братів він додавати не став.
— Дафф далеко не найгірша з можливих сестер, я думаю, — сказав Бенедикт, який не бажав, щоб Саймон неправильно витлумачив слова Коліна. — І в неї не так багато шанувальників.
Саймон перестав уже розуміти, добре це чи погано, і тому нічого не вимовив. За нього це
зробив Колін.
— Чому ти так думаєш? — спитав Бенедикта.
— У всякому разі, не тому, — відповів за того Ентоні, - що вона недостатньо хороша
собою.
Саймон міг би по свіжих слідах підтвердити думку друга, бо ще недавно випробував
нестримне бажання схопити Дафну в обійми, притиснути до стіни і цілувати, цілувати… якщо не щось інше…
— Гарна чи не хороша, — сказав він, вирішивши нарешті закінчити всі розмови на цю тему, — але я не збираюся рятувати її, оскільки згадав, як вона сама сказала мені, що ваша мати
заборонила їй перебувати у моєму суспільстві.
— Невже? — весело вигукнув Колін. — Як пікантно! У вас така погана репутація?
— Мабуть, мені важко судити. — Саймон не мав особливого бажання виступати у власний
захист. — Втім, хочу думати, що більша частина звинувачень на мою адресу незаслужена.
Сподіваюся, це може підтвердити мій старий друг Ентоні.
— Шкода, — розсміявся Колін, — а я так сподівався повчитися у вас чогось поганого.
— Зверніться до свого старшого брата, мій любий. Він цілком гідний учитель.
— Гаразд, — сказав Ентоні, кладучи руку на плече Саймона. — Ходімо таки, мій друже, до цієї
страшної жінка, яка народила нас усіх на світ. Ручаюся, вона не вкусить тебе.
Саймонові нічого не залишалося, як підкоритись. Тим більше що поруч із їхньою матір'ю була Дафна, спілкування з якою після недавньої атаки на нього сімейства Фезерінгтон не уявлялося таким вже нестерпним. І ось вони наблизилися до леді Бріджертон.
— Матінко, — вигукнув Ентоні, - я не бачив вас весь вечір!
Її обличчя осяяло усмішкою, і Саймон зрозумів: честолюбна вона чи ні, чи марнославна чи її заходи надто наполегливі, але вона щиро любить своїх дітей. Це ясно, як день.
— Ентоні! — Вигукнула вона. — Як приємно, що ти підійшов. Ми якраз розмовляємо з лордом
Макклесфілд.
— Я це помітив. — Ентоні співчутливо глянув на лорда.
Саймон зустрівся очима з Дафною і ледь помітно похитав головою. Вона зрозуміла його безмовне питання і відповіла тим самим рухом.
— А хто з тобою, Ентоні? — спитала мати. — Вибачте, я не знайома з вами.
— Це новоявлений герцог Гастінгс, мамо. Ви повинні пам'ятати Саймона з часів мого навчання в Ітоні та Оксфорді.
— Звичайно, — ввічливо погодилася вона. Макклесфілд, який отримав перепочинок, вміло
скористався нею і вигукнув:
— О, я бачу свого батька!
Ентоні відразу відреагував:
— То йди ж до нього. Я забув сказати, він тебе всюди шукає.
Двічі повторювати не треба було — молодик зник із блискавкою.