— Нісенітниця! І ви чудово знаєте…
— Він, як і ти, Ентоні, не справжній гульвіса, — подала голос Дафна.
Погляд, який кинув на неї брат, був виразний до комічності, і Саймон мало не вибухнув реготом. Його зупинила лише думка про те, що в битві, що почалася, між стиснутим кулаком Ентоні і його мізками може з легкістю перемогти перший, а цього Саймону не хотілося. У минулі роки їх рідкісні битви закінчувалися здебільшого внічию, але відбувалися вони все ж таки не у вітальні респектабельного будинку і тим більше не в присутності господині.
— Ви не знаєте, — здавленим голосом повторив Ентоні, - не знаєте, що він творив свого часу.
— Що ви робили, Ентоні, — поправила його мати.
— Так, правильно, ми! Але ж мова йде про мою сестру, чорт забирай! І те, що в нього на думці — я знаю це, — має дуже мале відношення до поезії чи квітів!
Він тицьнув пальцем у букет, що так і не дочекався води.
— Вони скоро зав'януть, — згадала Дафна, — я піду…
— Почекай! — гаркнув Ентоні.
— Це дуже дорогі тюльпани, — пояснила мати. — Вони прямо з Голландії.
— Та хоч із Африки!.. Я готовий убити його! Він недостойний цілувати її туфлі!
— Ентоні, - сказала леді Бріджертон, — коли ти навчишся нарешті стримувати емоції? Не заздрю твоїй майбутній дружині.
— Її не буде, чорт забирай! Принаймні, доки я не вирішу долю своєї сестри. Адже зараз я старший у нашому роді та на мені відповідальність… А ця людина…
— Я не хочу більше чути жодного неввічливого слова в адресу нашого гостя, Ентоні! — рішуче сказала мати.
— Добре мама. — Він знизив тон. — Якщо не хочете чути, дозвольте мені поговорити з його світлістю віч-на-віч.
— Тепер уже я йду за вазою, — вирішила Дафна і кинулася геть із кімнати.
— Поговори, Ентоні, - милостиво погодилася мати, — але забороняю тобі ображати герцога.
— Що ви, мамо, хіба я посмію? Обіцяю тримати себе у руках.
Саймонові, що ніколи не знав матері, було зараз цікаво спостерігати зворушливу перепалку між людьми, які — він бачив це — душі не чули в один одному. Крім того, він розумів, що після смерті їхнього батька Ентоні справді став старшим — і взагалі в сім'ї, і тут, у будинку у матері, який за законами успадкування став його власністю, про що він — навіть у запальності — не наважився згадати і, напевно, ніколи не згадає.
Загалом, ні агресії, ні образи Саймон не відчував. Все це було цікавим і своєрідним кумедним.
— Не турбуйтесь, леді Бріджертон, — сказав він. — Нам із Ентоні є про що поговорити. Розмова буде абсолютно миролюбною.
Ентоні похмуро підтвердив:
— Так, нам є що сказати одне одному.
— Чудово, — погодилася леді Бріджертон, сідаючи на софу. — Говоріть, а я послухаю. Зрештою, це моя вітальня і мені тут подобається.
— Добре, мамо, — стримано процідив Ентоні. — Тоді, з вашого дозволу, ми покинемо вітальню і пройдемо до мене до кабінету.
— У тебе є кабінет? — невиразно здивувався Саймон, на що була холодна відповідь:
— Я голова сім'ї по чоловічій лінії, не забувай цього.
— Звісно, старовина. Ніхто не робить замах на твої права.
Вони вже виходили з вітальні, Ентоні різко зупинився у дверях:
— Закрий свій фонтан дотепності, Саймоне!
— Зачинив, — добродушно озвався той.
— А тепер зроби над собою зусилля і зрозумій, що я цілком відповідаю за долю Дафни.
— Виконав і це побажання. І водночас згадав, що ти сам не далі як цього тижня збирався познайомити нас. Навіть запросив мене у гості.
— Це було до того, як я побачив і зрозумів, що ти всерйоз зацікавився нею.
Саймон подумав, що цікаво було б знати, який сенс вкладає його нервовий приятель у слово «всерйоз» і що він сам, Саймон, має на увазі, вимовляючи це слово. Він запитав:
— А хіба, коли ти збирався познайомити нас, тобі більше хотілося, щоб я не звернув на твою сестру жодної уваги?
Ентоні кілька разів моргнув, перш ніж відповісти.
— Чи не ти клявся мені, що не думаєш про весілля? — сказав він.
Вони йшли вже коридором. Сам не розуміючи чому, Саймон раптово розлютився — навіщо він його ловить на слові, як хлопця?
— Ну, казав! Що з цього?
Ентоні відчинив одне з дверей, пропустив уперед Саймона, прикрив за собою двері. Тільки потім відповів:
— Ніхто ще не пропонував Дафні вийти за нього заміж… — І після нової паузи:
— Я маю на увазі, ніхто з тих, хто чогось вартий.
Відповідь можна було вважати непрямою, а можна і прямою. Але і в тому, і в іншому випадку він не лестив Саймону, недвозначно зараховуючи його до несправедливих.
— Чи не надто ти жахливої думки, друже, про свою сест…