— О-о-х! — захлинулась вона в крику.
Страшний біль від сотень колючок пронизав її тіло в різних місцях.
Мабуть, крик був настільки гучний і виразний, що бійці, які виготовилися для нової битви, одночасно кинулися до неї, забувши на час про з'ясування відносин.
Першим підбіг Саймон:
— Дафно! Що з вами?
Якби тривога, що пролунала в його голосі, могла зцілювати! Але колючки продовжували мучити її тіло, вона боялася зробити зайвий рух, щоб не посилювати біль.
— Потрібно обережно підняти її, — звернувся Саймон до Ентоні. — Допоможи мені.
Той і без нього знав, що треба робити, і тільки кивнув, розуміючи, що зараз треба рятувати сестру, а злість і помсту відставити вбік.
— Не ворушіться, Дафно, — говорив Саймон. — Потерпіть, і ми вирвемо вас із кущів.
Вона трохи помітно похитала головою.
— Ви самі поранитеся об ці страшні колючки.
— Не турбуйся за нас! — крикнув Ентоні.
Він бурмотів ще щось — про нічні прогулянки по саду з усякими негідниками, що кінчається таким чином. Саймон тим часом нахилився над нещасною Дафною, простягнув руки, дряпаючи їх об колючки, обхопив її тіло і одним ривком звільнив з колючого полону. Вона не встигла навіть скрикнути.
Він поставив її на ноги, і тут виявилося, що шовкова сукня порвана в кількох місцях настільки, що стиснуті на грудях руки не могли прикрити всі оголені ділянки тіла.
Ентоні скинув із себе фрак, накрив сестру, і вона майже потонула у його одязі.
— Ти сильно поранилася?
— Поки не знаю. На мою думку, не дуже.
— Приїдемо додому і одразу запросимо лікаря. — Ентоні обернувся до Саймона. — Дякую за допомогу, — промовив він офіційним тоном.
Той не відповів, лише трохи нахилив голову.
— За допомогу дякую, — повторив Ентоні, — а за все інше…
Швидким несподіваним ударом в обличчя він звалив Саймона, який нічого не підозрював, на землю.
— Це за те, що ти намагався спокусити мою сестру!
— Ентоні! — крикнула Дафна з глибини його фраку. — Припини зараз і попроси вибачення! Він зовсім не спокушав мене!
Той обернувся до неї, палаючи від люті:
— Я бачив твої… Якби я не підійшов…
Обурення так розпирало його, що він не міг говорити.
«Боже, — подумала Дафна, — мій брат встиг побачити мої оголені груди… І Саймон теж… До чого я дійшла!» Але її думки відразу ж перейшли на інше, бо вона почула злісні слова Ентоні, звернені до Саймона:
— Швидше піднімайся, і я знову вдарю тебе, безчесна людина!
— Ти просто збожеволів! — крикнула вона, знову кидаючись між ними і сподіваючись, що вдруге її не зіб'ють із ніг і вона не потрапить у кущі. — Якщо ти вдариш його ще раз, Ентоні, я ніколи не пробачу тобі!
Той не дуже люб'язно відсунув її убік.
— Попередній удар був за тебе, — сказав він. — Наступний буде за нашу зганьблену дружбу.
— Ні!
Дафна знову кинулася між братом і Саймоном, на обличчі якого вже ясно проступив слід від удару — під лівим оком.
— Відійдіть, Дафно, — м'яко сказав Саймон. — Дайте нам самим розібратися.
— Ні! Я теж замішана в цьому і маю право.
Вона замовкла, бо бачила: говорити марно, ніхто її не слухає.
— Не заважай, Дафно, — дивно спокійним голосом промовив Ентоні, не дивлячись на неї.
— Але ж це безглуздо! — знову не витримала вона. — Ви дорослі люди. Розмовляйте, а не бийтеся… Господи! Саймоне! Подивіться, у вас запливло око!
Вона кинулася до нього, придивилася до синяка, злегка доторкнулася пальцями. Яким приємним був для нього цей дотик, незважаючи на біль. Яка бажана була вона в цю не зовсім підходящу для подібних думок хвилину; як наївна, чиста, благородна.
А він? Він нічим не може відповісти їй. Не зможе відповісти і Ентоні, коли той зрештою охолоне, змінить гнів на розсудливість і заговорить із ним про шлюб. Адже він мусить заговорити, а Саймон мусить сказати «ні».
— Відійдіть, Дафно, — повторив Саймон, не впізнаючи свого голосу. — Прошу вас.
— Ні я…
— Ідіть! — крикнув він.
Вона злякано відскочила туди, до кущів із колючками, дивлячись зляканими очима на них обох.
Саймон задоволено кивнув і обернувся до Ентоні.
— Бий, — сказав він, притискаючи руки до боків. — Я не захищатимуся. Я заслужив…
Його слова здивували Ентоні. Той чекав на все, але не цього.
— Вдар мене, і покінчимо з цим.
Його противник також опустив руки.
— Я не можу, — зізнався він. — Коли ти так… стоїш і просиш.
Саймон зробив два кроки.
— Ну ж, — з дратівливою наполегливістю повторив він. — Розплатися зі мною сповна.