Він замовк, у нього припинилося дихання.
— А в чому? — безпристрасно запитав Ентоні. — Чи в кому?
Саймон відпустив його рукав, провів долонею по волоссю. Як він скаже у тому, що хоче… повинен сказати? За неї? А кому ж це слід знати, як не їй?.. Але чи зрозуміє вона його? Повірить? І якщо так, то пошкодує… Але ж це найстрашніше…
Ентоні продовжував дивитися на нього з мовчазною зневагою, не знімаючи руки з плечей сестри.
— Прошу, — знову заговорив Саймон тим самим тоном. — Хай Дафна почує…
Як і раніше, не кажучи ні слова, Ентоні відійшов на два кроки від сестри.
— Дякую, — щиро сказав йому Саймон, переводячи погляд на Дафна.
Він думав, вона не буде дивитися на нього або принаймні зневажатиме його, але в її погляді було очікування. І виклик. Готовність захищати себе та його. Так йому, принаймні, здавалося, і він захоплювався нею — такою.
— Даффі, - почав він невпевнено, не знаючи, чи зможе висловити те, що хоче, і чи будуть мова і горло підмогою йому чи стануть його ворогами. — Даффі, — повторив він твердішим голосом, — повірте, справа зовсім не в вас… Якби я вирішив… міг… ви були б першою… єдиною… Повірте цьому… Але шлюб зі мною зруйнував би ваше життя, бо… Бо… я не можу дати вам те, чого хочете… що вам потрібно… І життя випливало б із вас по краплині щодня, а я… Мене вбивало б те, що я це бачу.
Він дивився на неї, і вона не відводила очей.
— Ви не можете завдати мені болю, — прошепотіла вона і здригнулася. — Тим паче смерть… Ні!
— Я кажу правду! — вигукнув він. — Це не гра словами. Вірте мені!
В її очах була все та сама теплота, участь.
— Я вірю, — сказала вона. — Але ж і ви довіряйте мені.
— Я й хочу цього! — майже простогнав він. — І знайте одне. Я вже казав: у мене в думках не було і немає завдати вам образи.
Вона мовчала так довго, що, здавалося, перестала дихати. Ентоні теж не говорив жодного слова. Нарешті, не дивлячись на брата, Дафна сказала:
— Я маю швидше поїхати додому.
Ентоні знову обійняв її за плечі.
— Так, йдемо звідси. Тобі треба лягти в ліжко, випити трохи бренді.
— Я не хочу бренді! — по-дитячому, але рішуче сказала вона. — Мені треба подумати.
Саймон чекав, що у відповідь на це чи не примхлива заява піде чергова відповідь з боку Ентоні, і дуже здивувався, коли той пробурмотів миролюбно.
— Звичайно, звичайно, Дафно.
Так кажуть зі свавільними, але обожнюваними дітьми.
Саймон дивився, як вони віддалялися.
Ось вони вже зникли в темряві алеї.
Розділ 11
Щорічний бал у леді Троубрідж у Хампстед-Хіті, що відбувся цієї суботи, став, як завжди, приводом для нових чуток і пліток.
Ваш автор простежив, як містер Колін Бріджертон старанно танцював із усіма трьома сестрами Фезерінгтон (не одночасно, зрозуміло), хоча було б чималим перебільшенням стверджувати, що він був вдячний за це долі.
Зате Найджел Бербрук був помічений доглядаючим за якоюсь молодою дівчиною — не міс Дафною Бріджертон, — що, сподіватимемося, свідчить про те, що з вищезгаданою кандидатурою він благополучно розлучився.
Що ж до самої міс Бріджертон, вона рано покинула гостинний будинок леді Троубрідж, і її брат Бенедикт повідомив усім допитливим, що в неї розболілася голова. Однак ваш автор помітив її, ще коли вона розмовляла зі старим герцогом Мідлторп і, треба сказати, виглядала при цьому абсолютно здоровою.
«Світська хроніка леді Уїслдаун», 17 травня 1813 року
Звичайно, Дафна не могла заснути, і, можливо, її брат мав рацію, пропонуючи їй випити трохи бренді.
Вона безперервно міряла кроками кімнату, домашні туфлі залишали світлі сліди на густому ворсі біло-синього килима, який встилав тут підлогу з ранніх років її дитинства. Сліди швидко зникали, чого не можна сказати про думки, що тіснилися в її голові. Думки були розрізнені, незрозумілі, але одне було безперечно: майбутню дуель між Саймоном і її братом треба зупинити! У що б то не стало!
При цьому вона усвідомлювала, наскільки це важко. З кількох причин: по-перше, чоловіки бувають уперті, як віслюки, коли мова заходить про справи честі та поєдинки, тому ні Саймон, ні Ентоні не приймуть її втручання. По-друге, вона не має уявлення, де ця проклята дуель має відбутися — про місце зустрічі не йшлося ні в саду леді Троубрідж, ні коли вони з Ентоні їхали додому. Мабуть, брат надішле зі слугою записку з викликом, і швидше за все за Саймоном буде право вибору місця. Здається, так свідчать дуельні правила, в яких Дафна не зналася.