Вона піднялася на трохи тремтячі ноги.
— Думаю, тобі найкраще піти зараз звідси, Колін. Я не вірю, що це ти міг поставити подібне запитання.
Він не рушив з місця. Потім підійшов до неї, взяв руку.
— Я допоможу тобі, Даффі, - сказав він. — Ти ж знаєш, я готовий зробити для тебе будь-що.
Вона обійняла його і дала нарешті волю риданням, що довго стримувалися.
Через півгодини її сльози остаточно висохли, а думки стали яснішими. Їй потрібно було поплакати: дуже багато накопичилося в душі болю, тривоги, збентеження, занепокоєння. Просто агресії. Тепер з більш ясною головою вона зможе вірніше досягти своєї мети.
Колін пішов поговорити з братами, він розумів, про що ті розмовляють, сховавшись у кабінеті в Ентоні. Напевно, той пропонує Бенедикту бути його секундантом. А його, Коліна, завдання зараз — випитати у них, де має відбутися дуель. І Дафна впевнена, Колін зможе це зробити. У нього вистачить розуму і, якщо треба, хитрощів.
Прийшовши до цього висновку, вона почала переодягатися, вибравши старий костюм для верхової їзди. Найменше вона хотіла в цей тривожний ранок плутатися в спідницях, оборках і стрічках звичайної сукні.
Короткий стукіт у двері змусив її здригнутися, хоча вона чекала цього стуку. Увійшов Колін, який теж змінив вечірнє вбрання на дорожній.
— Ти все дізнався, Колін?
Він кивнув головою.
— У нас не так багато часу, Дафно. Думаю, ти хочеш бути на місці дуелі перш за все?
— Звісно. І якщо Саймон прибуде раніше, можливо, я зможу переконати його погодитися на шлюб.
Колін відсахнувся здивовано.
— Дафно! Як ти можеш так говорити? Адже ця людина…
Вона прикрила йому рота рукою.
— Перестань, Колін! Я намагаюся зараз відкинути самолюбство і думати тільки про життя та смерть. Про можливу смерть цієї людини з моєї вини… Нехай непрямої… Більше я ні про що думати не хочу! — Вона притупнула ногою.
— Але… — розкрив було рота Колін, проте вона не дозволила йому домовити:
— Прошу тебе, не треба слів, які можуть перешкодити мені думати так, як я думаю зараз! Я боюсь. Боюся сумнівів, які завадять виконати те, що я винна… Заради життя Саймона!
— Якби він тільки знав, кого може отримати у твоєму обличчі… — з незвичною для нього ніжністю промовив Колін і додав зовсім іншим тоном:
— Я, здається, готовий убити його!
Пропустивши повз вуха слова брата, Дафна сказала:
— Пора йти.
Дотримуючись обережності, вони вибралися з дому.
Саймон направив коня широкою алеєю Ріджентс-парку, що був донедавна місцем королівського полювання. Вони домовилися з Ентоні зустрітися на світанку в найдальшій частині парку, відомої йому по колишніх прогулянках. Можна було вибрати для дуелі ближчий до їхнього житла Гайд-парк — у таку рань навряд чи хтось їм завадить, але тут надійніше…
Він подумки вимовив це слово і посміхнувся. Надійно померти? Хіба не однаково де? Тим більше, що йому не доведеться, якщо навіть хтось дізнається, відповідати за свою участь у оголошеній поза законом дуелі.
Йому спало на думку, що померти таким чином не робить великої честі — це не лише незаконно, а й як би точніше висловитися? — Нерозумно. Проте іншого шляху нема. Він завдав образу і словом, і дією жінці зі свого кола і повинен відповідати за це, розплачуватись за наслідки.
Він знову посміхнувся: за те, що її поцілував. Він не міг, не зумів стриматися, хоч знав, розумів, до чого це може призвести. Ось і привело…
Наближаючись до наміченого місця, він уже здалеку помітив, як туди під'їхали і почали поспішати Ентоні та Бенедикт. Їхнє густе волосся майоріло від ранкового вітерцю, обличчя були похмурими.
Зупинивши коня неподалік них, він стрибнув на землю.
— А де ж секундант? — спитав Бенедикт. Саймон махнув рукою:
— Не став нікого турбувати.
— Але як же? — Бенедикт був незадоволений, — Дуель неможлива без секундантів з обох боків!
Саймон знизав плечима:
— Не бачу потреби. Ви привезли пістолети? Я довіряю вам.
Ентоні, що дивився кудись убік, повернувся і підійшов до нього.
— Я не хочу цього, — сказав він.
— У тебе немає вибору, — відповів Саймон.
— Він у тебе є. Ти можеш одружитися з моєю сестрою. Мабуть, ти не відчуваєш її любові, але, я знаю, вона тобі подобається. Чому ж ти не хочеш зробити їй пропозицію?
Саймон мовчав. Він думав, чи не сказати їм усе те, про що ніколи раніше не говорив навіть із друзями, чи не відкрити приводи та причини, через які він не міг… не хотів одружитися. Не вважав за можливе пов'язувати себе та іншу людину на все життя. У чомусь давно вже дав собі клятву. Але вони, швидше за все, не зрозуміють його, оскільки виросли у великій дружній родині, звикли жити її інтересами. Їх у ранньому дитинстві не кидали батьки, вони не залишалися сиротами при живому батькові, не чули диких за своєю жорстокістю слів про те, що вони — ганьба для їхнього роду, що не тільки вони самі, а й діти їх напевно будуть напівнімими дебілами. … Проклятими жалюгідними заїками. І це замість того, щоб з дитинства найняти йому лікарів, вчителів… О ні, гроші в батька були, багато грошей. Але він не бажав — не дозволяла гординя та пиха, — щоб ширше коло людей, не тільки слуги, дізналося про недоліки його сина. Та й який недолік? Це хвороба, недуга, яку можна і потрібно лікувати. Якби не чудова, свята няня Хопкінс, Саймон один ніколи не впорався б. Але разом вони перемогли. А потім він, нещасний кинутий хлопчисько, знайшов у собі сили на свій страх і ризик вирушити до школи, набрехати там із трьох коробів, щоб його прийняли, і вже тоді батько таки вирішив надіслати плату за його навчання.