Всі ці думки блискавично промайнули в голові Саймона, і він знайшов у них виправдання своєму небажанню ділитися всім цим із братами Бріджертон. Особливо зараз. Ніколи їм не зрозуміти його ненависті до батька, бажання помститися йому — хоча б тим, що не буде продовжено рід Гастінгсів. Не зрозуміти страху перед сімейним життям… Побоювань, що його діти справді можуть народитися неповноцінними…
Раптом йому захотілося кинути в обличчя цим благополучним, обласканим батьком і матір'ю братам щось грубе, образливе, щоб вони перейнялися злістю і зневагою до нього, і тоді вони швидше покінчать із цією справою. Але грубість так чи інакше зачепила б їхню сестру, і тому він стримався.
Подивившись в обличчя Ентоні Бріджертона, який був його другом ще зі шкільних часів, Саймон спокійно сказав:
— Хочу, щоб ти остаточно зрозумів: справа не в Дафні. Твоя сестра найкраща жінка з усіх, кого я коли-небудь знав.
З цими словами він нахилився до відкритої скриньки з пістолетами, що лежить на землі біля ніг Бенедикта, вибрав один із них і попрямував до північної сторони галявини.
— Стійте! Гей! Зачекайте!
Саймон повернувся на крик і остовпів. Святі угодники, то була Дафна!
Вона стрибала через лужок, низько пригнувшись у сідлі, і на якийсь момент Саймон забув про своє обурення цим непотрібним втручанням у їхні чоловічі справи, тому що не міг не залюбуватися тим, як спритно і витончено вона сидить на коні.
Однак до того часу, коли вона зупинилася перед ним, кинула поводи і зіскочила з сідла, обурення знову розлетілося в ньому.
— Якого біса ви тут робите? — люто спитав він.
— Рятую ваше нещасне життя! — відповіла вона ще лютіше.
Ніколи раніше він не бачив її в такому гніві. Очі її просто палали.
— Дафно, ви дурненька. Не розумієте, як небезпечно пускати такого коня в галоп. Крім того, ще трохи — і ви могли б потрапити під кулю.
— Дурниці! — заперечила вона. — Ви ще не дійшли свого місця.
Вона здригнулася при останніх словах, подумавши, що це місце може стати останнім, де він ще живий.
Не зовсім усвідомлюючи те, що робить, він схопив її за плечі і струснув.
— А скакати сюди з центру Лондона в напівтемряві? Мало що могло статися?
— Зі мною був Колін, — почув він відповідь.
— Колін?.. А ось і він! Що за дурниці? Я готовий відхльостати його різками!
— Чи думаєте зробити це до або після того, як Ентоні проб'є вам серце кулею? — У її голосі була несхована гіркота.
— Бріджертон! — крикнув Саймон, і три кудлаті голови повернулися до нього. — Ти просто дурень!
— Кого з трьох ти маєш на увазі, Саймоне? — спитав Ентоні, і в його тоні пролунали колишні добродушно-іронічні інтонації. — Сподіваюся, Коліна?
— Кого ж ще!
— А ви надаєте перевагу, щоб я сидів з нею вдома і вона виплакала б там усі очі?! — Закричав у відповідь молодший брат.
— Так!
Це крикнули одразу троє.
— Саймон! — у відчаї гукнула його Дафна, бо він уже повернувся і продовжив шлях на другий край галявини. — Йдіть сюди! До мене!
Він зупинився і, звернувшись до Бенедикта, промовив:
— Заберіть звідси сестру.
Бенедикт невпевнено глянув на Ентоні.
— Роби, як тобі кажуть! — гаркнув той.
Бенедикт продовжував стояти нерухомо — він явно вагався, переводячи погляд зі своїх братів на сестру і на людину, яка образила її.
— Заради Бога, відведіть її, Бенедикте. — Просячі нотки пролунали в голосі Саймона.
— Ні. — Бенедикт склав руки на грудях. — Вона має право сказати, що хоче. Ми маємо її вислухати.
— Що з вами таке з обома? — нервово крикнув Ентоні своїм братам.