— Почекаємо?
Саймон здивовано розширив очі. Чи не почувся він? У її голосі звучало явне розчарування!
— Звичайно, — відповів він ласкаво, як кажуть із нерозумною дитиною. — Не можу ж я… Не можемо ми в якомусь придорожньому готелі… Я надто поважаю вас, щоб…
Боже, що він несе?.. Мабуть, вона думала так само, бо знову перепитала:
— Не можемо?
— Ні.
Саймон таки до кінця так і не зрозумів, що її зараз обурює — якщо те, що він уловив у її тоні, було обуренням. Що турбує найбільше?
— Але чому? — спитала вона.
Так, тепер уже точно обурення звучало в голосі. Він не помиляється.
Він дивився на неї в повному подиві.
Дафна вийшла з-за ширми і тепер стояла посеред кімнати. Темні очі здавались величезними на зблідлій обличчі, вона нервово облизала губи, і на цей рух його тіло відповіло спалахом бажання.
З тремтячою усмішкою, опустивши очі, вона сказала:
— На мою думку… мені здається… місце не повинно мати значення.
О, як ці слова пов'язані з тим, що він відчував зараз у душі! Як хотілося йому кинути її на ліжко, накрити своїм тілом!
Він навіть простягнув до неї руки, ледь не втративши рівноваги, і повинен був опуститися на ліжко, щоб не впасти.
— Дафно! — промимрив він у простір. Вона по-своєму тлумачила його жест, інтонацію, з якою вимовив її ім'я.
— Боже, я мала знати, — прошепотіла вона зі стоном. — Вибачте… О, вибачте мені!
Вибачити її? Але за що?
Він підвівся з ліжка, на яке так ніяково опустився. Прокляття! Про що вона говорить? І чому цей стогін?
Вона продовжувала дивитися на нього зі зляканим жалем. Навіть співчуття. В чому справа? Можливо, вона подумала, коли він по-дурному оступився, відчуваючи пристрасне бажання, що в нього починається якийсь напад? Наслідок хвороби, про яку вона не знала?
Чи вона так налякана тим, що має між ними статися, що просто не в змозі контролювати свої емоції та слова?
— Дафно, — м'яко промовив він, — що з вами?
Вона швидко наблизилася до нього, ласкаво провела рукою по його щоці.
— Я така бездушна, — сказала вона. — Мені соромно, повірте… Я мала зрозуміти набагато раніше.
— Що зрозуміти? Про що ви?
Її рука відірвалася від його обличчя і безсило повисла.
— Зрозуміти, що ви… що ви не можете… це…
— Що «це», чорт забирай?
Вона знову опустила очі, зчепила пальці рук, щоби не тремтіли.
— Будь ласка… — прошепотіла вона з мукою. — Будь ласка, не примушуйте мене вимовляти вголос.
Саймон відчув, що його гнів переливається через край.
— Ось через подібні ш-штучки, — промовив він, заїкаючись, — через ці д-дурні п-примхи багато чоловіків не хочуть одружитися! І я їх розумію!
Його слова були більшою мірою звернені до самого себе, але Дафна не могла не чути їх і застогнала ще сильніше, закривши обличчя.
Саймон відвів її руки від обличчя і крикнув:
— Якого біса! Про що ви стогнете і журитесь?
— Про те, що ви не можете… — ледь чутно пошепки сказала вона. — Не можете зробити те, що потрібно у шлюбі… між дружиною та чоловіком…
Мабуть, це трохи дивно, однак саме в ці хвилини його бажання оволодіти нею зросло настільки, що він вважав за потрібне знову опуститися на ліжко.
— Хто це вам сказав? — спитав він грізно.
Зрозумівши його слова буквально, вона відверто відповіла:
— Ніхто, клянусь вам! Я ні від кого.
— Але все одно я обіцяю вам бути доброю дружиною і ніколи… нікому…
Напевно, у найважчі роки свого дитинства, коли язик, здавалося, заповнював весь його рот, а слова застрягали в горлі, не відчував він такої безпорадності.
Вона вирішила, що має статеве безсилля? Що він імпотент?
— Але п… п… — почав він і замовк.
Бракує, щоб до нього повернулося колишнє, майже забуте!.. Він намагався вирівняти дихання, спокійно поворухнути язиком.
Дафна по-іншому витлумачила його утруднену промову, мовчання і вирішила, що її обов'язок по-можливості втішити нещасного.
— Чоловіки дуже серйозно ставляться до таких речей, — сказала вона. — Але прошу вас, не треба…
— Так, не треба, бо це повна нісенітниця! — виразно вигукнув він. — Дурниця! Вона здригнулася.
— Що?
— Те, що ви чуєте! — Його очі звузилися, у них майнула злість. — Цікаво, від кого ви дізналися, які віші турбують чоловіків? Від вашого братика?
— Ні, від мами.
— Від вашої матері? — Саймон схопився з ліжка, сповнений обурення. — Вона сказала вам, що я імпотент? Це називається таким словом? Мати не згадувала його.
— Що ж вона казала? Чим забивала вашу голову?