— Від того, що не знаєш матері, — почув він слова Дафни, — втрата не меншає.
— Так, — погодився він. — Мабуть, так.
Пізніше того ж дня, коли Саймон вирушив кудись у справі маєтку, Дафна подумала, що зараз найкращий час ближче познайомитися з економкою, місіс Коулсон. Хоча ще не було вирішено, який із маєтків вони виберуть своєю основною резиденцією, Дафна не сумнівалася, що в Клайвдоні їй доведеться бувати досить часто, а тому вирішила, як радила мати, не відкладати в довгу скриньку довірчу бесіду з однією з головних персон у замку.
Вона зайшла до місіс Коулсон у невелику кімнату за кухнею незадовго до вечірнього чаю і застала господиню, привабливу даму років п'ятдесяти, за складанням меню на наступний тиждень.
— Місіс Коулсон? — вимовила Дафна, тихенько постукаючи у відчинені двері.
Економка підвелася зі стільця.
— Міледі, - сказала вона з поклоном, — вам слід було покликати мене.
Дафна зніяковіло посміхнулася. Вона ще не звикла до свого перетворення з «міс» на «міледі».
— Я вирішила пройтися замком, — сказала вона вибачливим тоном, розуміючи, що її поведінка виходить за рамки всіх пристойностей і традицій. — І ось зазирнула до вас. Якщо ви маєте трохи часу, місіс Коулсон, — продовжувала вона, — сподіваюся, ми познайомимося ближче, і ви допоможете мені краще дізнатися про цей будинок. Ви давно служите в замку, і хто, як не ви, зуміє багато про що розповісти.
Економка посміхнулася. Їй припав до душі простий дружній тон нової господині.
— Звичайно, ваша світлість, — відповіла вона. — Що саме ви хотіли б дізнатися?
— О, нічого певного. Зрозуміло, більше про цей маєток, в якому ми, напевно, доволі часто житимемо. Може, ми з вами поп'ємо чаю в Жовтій вітальні? Мені вона подобається, у ній сонячно та тепло. Я хотіла б навіть перетворити її на свою власну.
— Ви маєте рацію, міледі. Колишня герцогиня, мати його світла, теж її любила.
Дафна на хвилину задумалася, чи повинна вона відчувати з цього приводу незручність, і вирішила, що ні — просто її смак у чомусь співпадає зі смаком покійної матері Саймона. Що тут таке?
— Я приділяла особливу увагу цій кімнаті, — продовжувала місіс Коулсон, — усі минулі роки. А близько трьох років тому змінила оббивку меблів. Їздила до Лондона, щоб знайти точно таку, якою була раніше.
— Як мило з вашого боку, — схвалила Дафна, виходячи разом із співрозмовницею з кімнати. — Колишній герцог, мабуть, дуже любив дружину, якщо велів стежити за кімнатою, яка їй так подобалася.
Місіс Коулсон відповіла після деякої затримки:
— О, ні, це було моє рішення, міледі. Небіжчик герцог видавав певну суму взагалі на підтримку будинку. Але впевнена, що нинішній герцог схвалить мене за те, що я зберегла у незмінному вигляді улюблену кімнату його матері.
Місіс Коулсон віддала розпорядження сервірувати чай у Жовтій вітальні.
— Ваш чоловік, міледі, ніколи не бачив її, бідолаху, — продовжувала вона. — Ох, яка то була страдалиця! Як багато хворіла! І все ж таки зважилася — старий герцог так цього хотів — народити ще одну дитину. До цього її новонароджені всі як один помирали. То були дівчатка, а господар хотів сина. Він вимагав сина… — Вона помовчала, мабуть, обтяжена спогадами. — Знаєте, адже я тоді не доглядала весь будинок, а була особистою покоївкою герцогині. Навіть ніби компаньйонкою. А моя дорога мати, царство їй небесне, служила в неї нянею.
— О! — Вигукнула Дафна. — Ви були досить близькі до господині.
Вона, звісно, знала, що найчастіше аристократичні сім'ї обслуговуються цілими поколіннями слуг.
Місіс Коулсон стримано кивнула головою.
— Так, її світлість ділилася зі мною багатьма своїми радощами та прикростями. — Вона зітхнула. — Тільки радощів було зовсім небагато.
Вони вже увійшли до Жовтої вітальні, і Дафна опустилася на жовту софу.
— Сідайте й ви, місіс Коулсон, — запросила вона. Та трохи повагалася, чи може собі дозволити таку вільність, але все-таки присіла.
— Повірте, — продовжувала вона, — її смерть розбила мені серце. — Вона винувато подивилася на Дафну. — Ви вибачте, що я так говорю?
— О, що ви, звичайно, місіс Коулсон. — Їй хотілося якнайбільше почути про цю сім'ю, особливо про дитячі роки Саймона. — Будь ласка, розповідайте ще.
Очі економки знову затьмарилися.
— Ах, це була така жінка!.. Я говорю про герцогиню. Найдобріша душа на світі, У них з герцогом… як би це сказати?.. не було особливого кохання… Ні, не було. Але вони непогано ладнали один з одним. — Вона випросталася. — І знали свої обов'язки. Відповідальність перед родом. Розумієте мене, міледі?