Лише Мелеагр твердо стояв на ногах, коли жахлива тварина скинула труп Алкона зі своїх бивнів і заходилася шкрябати землю, готуючись до нового нападу. Щойно кабан помчав уперед, Мелеагр зісковзнув на лівий бік; а тоді, лежачи на спині, він прицілився правою рукою. Вепр помітив цей рух і люто заревів. Мелеагр кинув спис убік та вгору — просто в розкриту пащу кабана. Наконечник списа пронизав верхню частину його черепа й вистромився назовні, вкритий кров’ю та мозковою речовиною. Великий звір сіпнувся й упав замертво на землю, посковзнувшись на крові та нутрощах своїх жертв.
Напівп’яний Ойней зліз зі свого коня та обійняв сина.
— Мелеагре, мій хлопчику. Яку честь ти зробив нашому дому! Твоє вбивство, твій трофей. Ходи, зніми з цієї істоти шкуру, вирви її бивні, а потім накажи віднести її назад до палацу, і ми бенкетуватимемо та питимемо вино за твій тріумф!
Мелеагр обернувся обличчям до вцілілих мисливців, які в цю мить збирали в долоні й пили кров, що хлинула з ран кабана.
— Шкуру та бивні отримає Аталанта! — заявив він. — Це вона завдала першого удару. Без її влучного пострілу це чудовисько все ще було б на волі, а ми б стали їжею для ворон і лисиць. Трофеї належать їй.
Наперед виступили дядьки Мелеагра. Тестіади не були в перших лавах полювання, але тепер їх підштовхувало почуття сімейної честі та чоловічої гордості.
— Ця відьма — чужинка, — сказав Токсей.
— Божевільна незайманка, яка зробила один вдалий вистріл, — додав Евріпіл.
— Честь убивства має дістатися дому Тестія, — мовив Евіпп.
— Місце жінки — біля вогнища, в гаремі чи вдома, а не на полюванні, — сказав Плексіпп.
— Кажу вам, трофей належить Аталанті, — відрізав Мелеагр. — Це моє рішення, а не ваше.
Плексіпп підійшов до туші кабана. Він вийняв ніж і почав довбати ним біля кореня бивня.
— Облиш це! — крикнув Мелеагр.
Токсей підняв свій лук212.
212 Токсей насправді означає «лучник», як у слові «токсофілія», тобто «стрільба з лука».
— Відійди, небоже. Якщо ти не хочеш подарувати трофей родині, родина забере його сама.
З лютим ревінням Мелеагр вихопив із-за пояса свій ніж. Той влетів прямо в око Токсея.
Перш ніж мертвий Токсей упав на землю, Мелеагр встромив свій меч у бік Плексіппа й перерізав горло Евріпілу. Тільки Евіпп залишився живим.
Побачивши кровожерливий вогонь в очах Мелеагра, Евіпп випустив меч, який намагався дістати з-за пояса.
— Пожалій мене, любий небоже! — благав він. — Подумай про свою матір. Мою сестру. Ти не можеш позбавити її одразу чотирьох...
Мелеагр, оскаженілий від свого кохання до Аталанти й оскаженілий од убивства, не мав часу на милосердя. Він ударив старшого чоловіка коліном у пах. Евіпп зігнувся від болю, і тоді Мелеагр взяв його за голову й повернув її раз, два, три рази, перш ніж звук тріску шиї запевнив його, що останній із його дядьків теж помер.
Аталанта сумно зітхнула й відвернулася.
Жінки, діти, жерці, боягузи, купці та старші чоловіки з міста та палацу стікалися, щоб подивитися на вбитого вепра. Цариця Алтея прибула саме вчасно, щоб побачити, як її син Мелеагр ошелешено тріумфує над тілами її чотирьох братів.
Збожеволівши від горя й бажаючи помсти, Алтея втекла назад до палацу. Вона спускалася до підвалів, поки нарешті не дійшла до тієї покинутої кімнати, де в підлозі вона закопала поліно у той день, коли народивсь її син. Атропа та її сестри-мойри проголосили, що Мелеагр житиме доти, доки цю колоду не поглине вогонь. Але тепер Алтея була невблаганною: вбивши її улюблених братів, Мелеагр утратив право прожити на світі хоча б іще одну мить.
Вона покопалася в землі й дістала поліно, яке все ще було загорнуте в те, що залишилося від вовняної ковдри, у яку вона сповила його багато років тому.
Життя Мелеагра закінчиться вмить
Коли його поліно повністю згорить.
Алтея поспішила на кухню, де весь день і всю ніч горів великий вогонь. Вона звела очі й побачила через отвір у підлозі бенкетної кімнати нагорі, що просто над полум’ям підвісили великий рожен. На ньому закріпили й повільно смажили для вечірнього бенкету очищену та випатрану тушу кабана.
Алтея, все ще охоплена своєю люттю, розгорнула поліно й кинула його в саме серце вогню.