Але у ту ж мить, коли вона побачила, як стара колода спалахнула й загорілась, Алтея пошкодувала про скоєне. Вона намагалася якимось чином витягти її звідти, але жар був надто сильним. Вона не могла повернути поліно, не обпікшись.
Але, можливо, сказала вона собі, їй лише наснилася та тиха розмова між трьома долями всі ті роки тому. Вона давно переконувала себе, що, мабуть, так і було. Проголошення мойр не призначалися для вух смертних. Вони б ніколи не розмовляли одна з одною, якби був хоч малий шанс, що їх можуть підслухати. Це все була гра її уяви.
Звісно!
Вона погладила щоку пошарпаною ковдрою.
Звісно?
Алтея розвернулась і вибігла надвір, куди її тягнуло глибоке й жахливе передчуття щодо тих криків жаху, які долинали зі зруйнованої комори, де лежали трупи Калідонського вепра та багатьох героїв, включно з її братами.
Вона прибула саме вчасно, щоб побачити, як її син Мелеагр бігає, стрибає і кричить від болю; його голос звучав жахливо, наче вереск того жахливого кабана.
— Я палаю! Я палаю! — верещав він. — Допоможи мені, мамо! Допоможи мені!
Усі збентежено й стривожено відсахнулися, коли побачили, як цього відважного молодика раптово охопило божевілля. Навколо нього не було ніякого полум’я, але він завивав і кидався в різні боки, падав на землю й качався по ній, наче його поглинав живий, пекучий вогонь. Потім його крики перетворилися на ридання, його ридання — на одне велике й тремтливе зітхання, а тоді він замовк, адже був зовсім мертвий. Його тіло, коли душа покинула його, почорніло, обвуглилось і розсипалося на сірий попіл, який розніс вітер, не залишивши по собі нічого, окрім пам’яті про тлінні останки гордого та вродливого Мелеагра.
Зі скорботним голосінням Алтея наосліп побігла до лісу.
Вони знайшли її за кілька годин повішеною на гілці дерева; в руках вона стискала залишки старої ковдри. Перед тим, як повіситися, вона розірвала свої щоки в шаленій агонії свого горя.
Увесь цей сумний ланцюг подій виник, як ви можете пригадати, через те, що цар Ойней забув належним чином ушанувати Артеміду. Її покаранням було спершу послати вепра, який спустошив сільську місцевість і ледь не знищив царство Ойнея, а потім відправити Аталанту, щоб посіяти розбрат серед членів його родини та воїнів, які прийшли йому на допомогу. Саме полювання призвело до смерті дюжин чудових героїв перед тим спалахом ворожнечі, що спричинив убивство шваґерів Ойнея, жахливий припадок і смерть його сина Мелеагра і моторошне самогубство його дружини Алтеї. Але на цьому Артеміда не зупинилася. Вона перетворила Мелеагрід — невтішних сестер Мелеагра Меланіппу, Еврімеду, Мотону та Перімеду — на цесарок, які кудкудакали й оплакували свого брата цілу вічність213.
213 Досі існують види цесарок та індичок, які носять наукову назву meleagrididae.
Однак Артеміда пожаліла двох інших доньок Алтеї та Ойнея. Це були Горга та Деяніра, яких Морос, він же Фатум, відзначив тим, що вони мали зробити важливі внески у майбутні героїчні роки214.
214 Про долю Деяніри ви можете дізнатися у розділі про Геракла. Тим часом її сестра Горга народила сина від свого власного батька Ойнея, який виріс і став учасником Троянської війни.
Аталанта, виконавши своє завдання, залишила гірке й загублене королівство Калідон і ніколи туди не поверталася.
Забіг
Тріумфальна роль Аталанти в Калідонському полюванні на вепра привела до того, що її ім’я звучало повсюди. Ця звістка дійшла і до вух її батька царя Схенея. Колись він жорстоко залишив її помирати на схилі гори, але тепер він дуже хотів знову привітати її у своєму палаці. Можливо, Схеней став першим жахливим, жорстоким і непридатним батьком, який повернув свою дитину додому, коли та стала відомою чи багатою, але він точно не буде останнім.
— Моя люба дитино, — сказав він, широко розводячи свої руки, щоб показати масштаби свого королівства, — усе це колись буде належати тобі.
— Справді? — запитала Аталанта.
— Ну, взагалі-то твоєму чоловіку, — сказав Схеней.
Аталанта похитала головою.
— Я ніколи не вийду заміж.
— Гарно подумай! Ти моя єдина дитина. Якщо ти не вийдеш заміж і не народиш дітей, це королівство відійде стороннім людям.
Відданість Аталанти Артеміді та її довічна відмова від шлюбу не змінилися.
— Я вийду заміж лише за того чоловіка, — сказала вона, — який зможе...
Вона замислилася. Вона чудово стріляла з лука, тож можна було припустити, що на світі існує чоловік, який міг стріляти краще. Те ж саме було з її вмінням володіти списом і диском та їздити верхи на конях. У чому ж жоден чоловік ніколи не зможе її перевершити? Ага! Вона придумала.