— Я вийду заміж лише за того чоловіка, який бігає швидше за мене.
— Дуже добре. Нехай буде так.
Аталанта була в безпеці. Ніхто й ніколи не зрівняється з її швидкістю215.
215 Так і було, доки не з’явивсь Ахілл...
— О, і кожен залицяльник, який прийме виклик і зазнає невдачі, мусить померти, — додала вона.
Схеней буркнув свою згоду й розіслав гінців із цією новиною.
Великими були слава й краса Аталанти, великою була цінність королівства Схенея і великим було переконання багатьох гарних, спортивних і швидких молодих хлопців, що жодна жінка ніколи не зможе їх перевершити. Багато з них здійснили подорож до Аркадії, проте всіх їх було переможено й убито. Натовп був у захваті.
Якось серед глядачів опинився молодий чоловік на ім’я Гіппомен. Він спостерігав, як принц із Фессалії біг проти Аталанти, програв і був забраний на обезголовлення. Натовп аплодував, коли його голова покотилася по землі, але Гіппомен тоді міг думати лише про Аталанту. Про її неможливу прудкість. Про її довгі ноги, що біжать. Її розпущене волосся на вітрі. Суворий погляд на цьому прекрасному обличчі.
Він був закоханий і мав намір завоювати її. Але як він міг це зробити? Він не був гарним бігуном — принц, який щойно втратив свою голову, був набагато швидшим за нього, проте і його не було видно, коли Аталанта перетнула фінішну лінію.
Гіппомен попрямував до храму Афродіти, став навколішки перед статуєю богині й від усього серця почав їй молитися.
Здалося, що статуя ворухнулась, і він почув голос, який прошепотів йому на вухо:
— Поглянь за вівтар і візьми те, що побачиш там. Використай їх, щоб виграти забіг.
Гіппомен розплющив очі. Поруч горів запашний ладан. Невже це пасма його диму заповзли в йому голову і змусили уявити голос Афродіти? Він був сам у храмі; напевно, не буде ніякої шкоди, якщо зазирнути за вівтар.
У тінях щось блиснуло. Він простягнув туди руку і витягнув одне, два, три золоті яблука.
— Дякую вам, Афродіто, дякую вам! — прошепотів він.
Наступного дня Аталанта кинула погляд на ще одного молодика, який був достатньо дурним, аби кинути їй виклик; іще одне ягня, що прийшло на забій.
«Шкода, — подумала вона, — він досить гарний. Як молодий Аполлон. Але ж і досить дурний, аби одягти торбу через плече. Хіба він не знає, як сильно це його сповільнить? Що ж, гаразд...» — вона присіла й чекала стартового сигналу.
Гіппомен кинувся за нею так швидко, як тільки міг. Його стиль бігу був у кращому випадку невдалим, але та торба з яблуками, що розгойдувалася на його плечі, мала настільки безглуздий вигляд, що змусила натовп завивати від сміху. Містяни завили ще гучніше, коли він почав марудитися з цією торбою.
— Він тут вирішив пообідати!
Гіппомен дістав із торби одне яблуко і покотив його по землі перед собою. Воно пострибало вздовж бігової доріжки й перегнало Аталанту, яка помчала за ним і підняла його з землі.
«Яке гарне», — подумала вона, обертаючи його в руці. Золоте яблуко! Як ті яблука, що Гея подарувала Зевсу та Гері на їхньому весіллі. Яблука з Саду Гесперид. Або, можливо, воно було зі священної яблуні Афродіти на Кіпрі? Вона підняла погляд і побачила, як повз неї пробіг Гіппомен.
— Я скоро його наздожену, — пробурмотіла вона собі під ніс, знову переходячи на біг.
Справді, незабаром вона перегнала його. Вона щойно відчула вагу яблука в своїй руці, як повз неї прокотилось інше. Вона знову зупинилася, щоб підібрати його; знову Гіппомен перегнав її; і вона знову з легкістю відвоювала свою позицію перед ним.
Третє яблуко Гіппомен навмисне покотив під кутом, тож коли воно пролітало повз Аталанту, воно зійшло з треку. Аталанта побачила, як воно промайнуло повз неї, й кинулася за ним. Прокляте яблуко застрягло в кущі акації. Шипи акації подряпали її шкіру та зачепилися за її волосся, поки вона діставала його звідти. Тепер у неї було три золоті яблука. Як чудово. Але повз неї знову пробіг той клятий хлопець. Вона обернулася й помчала за ним.
Проте було вже запізно! Неймовірно, але факт. Натовп заревів, коли виснажений Гіппомен, піднявши руки вгору, перетнув фінішну лінію, і, похитуючись і спершись руками на стегна, зігнувся навпіл, схлипуючи й задихаючись від перенапруження.
Аталанта посіла гідне друге місце, що стало для неї справжнім шоком.
Але вона була надто чесною, щоб порушити своє слово, тож незабаром вони з Гіппоменом одружилися. Ви можете сказати, що це була робота Афродіти, можете сказати, що це було кохання — хоча це одне й те ж саме, — але Аталанта відчувала, що все більше і більше захоплювалася Гіппоменом, поки не змогла з упевненістю зізнатися собі, що вона покохала його так само палко, як і він кохав її. У них народився син Партенопей, який виріс і став одним із Семи проти Фів216. Однак їхнє подружнє життя закінчилося досить дивним чином.