Поліб і Меропа були такі сильно і щиро обурені, що Едип повірив їм. Майже повірив. Був один вірний спосіб вирішити це питання раз і назавжди. Він попрямував до оракула в Дельфи.
Він не знав, чого очікував у відповідь на таке просте й пряме запитання, як «Хто мої справжні батьки?», але він отримав точно не просту і не пряму відповідь.
Едип уб’є свого батька і переспить зі своєю матір’ю.
Це все, що він зміг витягти з Піфії. Як це завжди буває з оракулами, всі додаткові запитання вона зустріла мовчанням.
Шокований Едип, покинувши Дельфи, звернув на дорогу, яка повела його в прямо протилежному напрямку від Коринфа. Він більше ніколи не мусить бачити Поліба та Меропу. Ризик завдати шкоди Полібу через якийсь нещасний випадок був надто великим. А щодо другої частини пророцтва... від цієї думки йому фізично стало зле. Він дуже любив свою матір, але ж не в такий спосіб!
Одне було ясно: що більша відстань буде між ним і Коринфом, то краще.
Місце, де зустрічаються три дороги
Едип почав отримувати задоволення від своїх поневірянь. Будучи принцом Коринфа, він звик до того, що його всюди супроводжують стюарди, пажі й охоронці. Тож ставши вільним мандрівником без ніякого супроводу, він із великим інтересом сприймав життя в дорозі. Він утішався від пошуку різних способів, як зробити так, аби той невеликий запас монет у його гаманці прослугував йому якнайдовше. Він спав біля живоплотів, пропонував свої послуги в кожному селі та місті, куди він приходив, погоджуючись працювати садівником, шкільним учителем, менестрелем, помічником пекаря чи будь-ким, хто був потрібний. Він мав вправні руки, прудкі ноги та незрівнянно швидкий розум. Усна арифметика, мови, рахівництво, запам’ятовування довгих рядків віршів — усе це легко та швидко давалося його надзвичайно кмітливому мозку.
Одного дня, мандруючи сільською місцевістю недалеко від містечка Давліда, він опинивсь у місці, де перетиналися три дороги. І поки він стояв там, міркуючи, яку з них обрати, до нього наблизилася розкішна колісниця. Старий візник підвівся на своєму сидінні та намагався зіштовхнути його з дороги.
— Відійди, селюче! — крикнув він і вдарив батогом. Це було більше, ніж міг витримати гордий Едип. Він схопив батіг і потягнув за нього, висмикнувши старого з колісниці. Четверо озброєних чоловіків зіскочили ззаду і з криками підбігли до нього. Едип вирвав у одного з них меч і в подальшому бою вбив трьох. Четвертий утік. Коли Едип нахилився, щоб оглянути старого, він виявив, що той під час падіння зламав собі шию і помер.
Едип засипав чотири трупи землею і відправив їхні душі до Підземного світу. Відчепивши від колісниці коней, він ударив кожного по крупу, і вони помчали вперед.
Він знову міркував, яким шляхом йому вирушити далі. Подумки він назвав ці варіанти Перша дорога, Друга дорога й Третя дорога, а тоді відламав гілку від оливкового дерева й зривав із неї листочки один за одним, рахуючи при цьому.
— Перша, друга, третя... перша, друга, третя... перша, друга, третя... перша, друга! Нехай буде так. Я піду Другою дорогою.
Що могло статись, якби на цій гілці виріс іще один листочок — або було на один листочок менше — ми ніколи не дізнаємося. Від таких дрібниць можуть залежати події величезного масштабу, але ми можемо лише здогадуватися про те, що могло б бути, якби ми пішли іншою дорогою.
Едип весело вирушив Другою дорогою, і все. Його долю було вирішено.
Загадка Сфінкса
Провінція Беотія, якою мандрував Едип, була краєм гарних полів, пологих долин та іскристих річок. Він виявив, що дорога, яку він обрав, веде до гірського перевалу. Раптом до нього звернувся чийсь голос.
— На вашому місці я б туди не йшов.
Едип обернувся й побачив старого, що спирався на палицю.
— Ні? Чому ж ні?
— Перед вами гора Фікіон.
— І що?
— Хіба ви не чули про Сфінкса?
— Ні. А що таке «Сфінкс»?
— Я бідний чоловік.
Едип зітхнув і кинув монету у протягнуту долоню чоловіка.
— Щиро дякую, пане. — Старий відкашлявся і примружив очі. — Дехто каже, що Сфінкса послала сюди сама Цариця небесна як покарання царю Лаю. Ви хоч про нього чули?
Едип завжди був уважним у класній кімнаті. Йому доводилося вивчати напам’ять нескінченні списки нудних провінційних царів, принців і вождів племен.
— Лай, цар Фів. Син Лабдака, сина Полідора, сина Кадма.
— Все правильно. Це правнук того самого сіяча зубів дракона. Чоловік цариці Іокасти, могутній цар і правитель.
— То чому ж Гера хоче покарати його?
— Що ж, розказую. Він, кажуть, зґвалтував Хрісиппа Пізанського. В усякому разі хлопець наклав на себе руки.