— Ха! Отже, ти не можеш її розгадати?
— Я вже її розгадав, — сказав Едип, здивовано звівши брови. — Хіба ви мене не розчули?
Сфінкс витріщилася на нього.
— Що ти маєш на увазі?
— Я щойно сказав вам. «Оце так, люди добрі», — сказав я. І «людина» — це відповідь. Коли людина народжується, то вранці свого існування вона повзає на чотирьох; у розквіті сил, опівдні свого дня, вона ходить прямо на двох ногах; а ввечері свого життя вона має третю «ногу» — палицю, що допомагає їй пересуватися.
— А-але... як?..
— Це називається «інтелект». Тепер дозвольте мені загадати вам одну. Дайте подумати... Що має обличчя відьми, тіло свиноматки, крила голуба і горошину замість мозку? Знаєте?
Сфінкс із вереском стала на дибки і, не встигнувши розкрити свої крила, чіпляючись кігтями за повітря, впала спиною з краю скелі на каміння внизу. З радісними криками туди кинулися канюки.
Едип пішов далі й почав свій власний, більш м’який, спуск із гори.
Місто Фіви розкинулося в долині внизу, пронизане водами озера Копаїда. Дорогою він зустрів пастухів, козопасів і загін солдатів, які були вражені, побачивши, що хтось спускається з гірського перевалу. Коли він досяг брами Фів, історія про його перемогу над Сфінксом поширилася по всьому місту. Його вітали щасливі містяни, які принесли його на своїх плечах до палацу, де його вже чекав їхній правитель Креонт.
— Ви позбавили нас жахливої проблеми, молодий чоловіче, — сказав Креонт. — Ця істота не тільки перекрила важливий торговельний шлях, її присутність змусила багатьох повірити у те, що на наших Фівах лежить прокляття. Інші міста та королівства відмовлялися торгувати з нами. Моя сестра, цариця Іокаста, хоче подякувати вам особисто.
Цариця Іокаста зустріла героя милою усмішкою. Едип усміхнувся їй у відповідь. Вона була старша за нього на кілька років, але надзвичайно красива.
— Ви в жалóбі, ваша величносте, — сказав він, низько вклоняючись і тримаючи її руку трохи довше, ніж це було потрібно.
— Загинув мій чоловік, цар Лай, — відповіла Іокаста. — Він потрапив у засідку та був убитий бандою грабіжників. Відтоді мій брат Креонт править містом як регент.
— Мої щирі співчуття, міледі.
«Яка дуже приваблива жінка», — подумав Едип.
«Який дуже привабливий молодий чоловік», — подумала Іокаста.
Хай живе цар!
Едип залишився в королівському палаці у Фівах як почесний гість. Він швидко довів Креонту свою безцінність. Його розуміння тонкощів торгівлі, оподаткування та управління сильно вразило літнього чоловіка. Тим часом Іокаста обожнювала його товариство. Вони разом грали в ігри, співали пісні та складали вірші.
Одного дня Едип підійшов до Креонта і запитав, чи може поговорити з ним наодинці.
— Це щодо вашої сестри Іокасти, — сказав він. — Ми закохались одне в одного. Я знаю, що вона старша за мене, але...
— Мій любий друже! — радісно схопив його за руку Креонт. — Невже ти думаєш, що я сліпий? Я з самого початку бачив, що між вами щось є. Ерос поцілив зі свого лука у ваші серця в мить вашої зустрічі. Я такий щасливий за вас. І ще, Едипе... якщо ти збираєшся одружитися з царицею, тебе мають коронувати і зробити царем.
— Мілорде, я й не думав узурпувати вашу...
— «Узурпувати», куди там. І більше ніяких «мілорде», брате. Молодий цар — саме те, що потрібно нашому місту. Народ тебе любить. Тебе нам послали боги, хто може в цьому сумніватися?
Тож, на превелику радість містян, Едип одружився з Бокастою та був коронований царем Фів під час пишної церемонії, яку провели в Кадмеї. Фіванці любили Едипа. Окрім великої перемоги над Сфінксом, його прихід, здавалося, приніс місту удачу.
На думку Креонта та ради фіванських старійшин, їхній новий цар був аж надто сучасним. Едип рідко консультувався з жерцями. Він рідко відвідував храми у знакові дні, окрім найважливіших свят. Він був майже богохульним у своєму недбалому підході до молитви та жертвоприношення. Але водночас він був надзвичайно енергійним, працелюбним та ефективним. Він склав математичні таблиці та діаграми, що охоплювали всі галузі, від оподаткування до народонаселення, він запровадив закони про домашнє господарство та управління палацом, про правосуддя та торгівлю.
Гроші від податків та зборів надходили до скарбниці у рекордних обсягах, і їхню частину витрачали на школи та гімназії, асклепіони226 та дороги. Едип назвав цей радикально новий стиль правління логархією, тобто «правлінням розуму». Усі фіванці погоджувалися, що з часів їхнього великого засновника Кадма ними ще ніколи не правив цар, мудріший за Едипа.