226 Асклепіон був чимось середнім між оздоровчим курортом, лікарнею та храмом Асклепія.
У царя Едипа та цариці Іокасти було четверо дітей: двоє хлопчиків, Етеокл та Полінік, і дві дівчинки, Антигона та Ісмена. Це була щаслива сім’я. Оскільки місто продовжувало активно розвиватися й процвітати і навіть стало предметом заздрощів усього грецького світу, спостерігачі передрікали йому довге й успішне правління.
Так могло б і бути, якби не спалах страшної епідемії.
Ходили чутки про родину, яку вразила невідома хвороба, що змусила їх блювати й лихоманити цілий день, після чого вони всі померли. Невдовзі ця хвороба захопила вулиці найбіднішого кварталу міста; а тоді спалахнула, як лісова пожежа, в усіх куточках Фів. Не залишилося майже жодного дому, який би не постраждав од неї.
Спокійна логіка та здоровий глузд, за допомогою яких Едип завжди знаходив розв’язання всіх проблем, тепер виявилися недостатніми інструментами. Перелякані громадяни збиралися в храмах, і незабаром їхнє повітря наповнилося жертовним димом. Новина про це дійшла до царя, який звернувся за порадою до Креонта.
— Мушу визнати, що я збентежений, — сказав Едип. — Я намагаюся донести людям, що чума є частиною природного порядку речей і з часом мине сама, але вони наполягають на тому, що це якась божественна кара чи космічна відплата.
— Дозволь мені вирушити до Дельфійського оракула, можливо, він дасть нам якусь пораду, — сказав Креонт. — Гірше від цього не стане, чи не так?
Едип був налаштований скептично, але погодився. Поки Креонта не було, донька Едипа та Іокасти Ісмена захворіла і мало не померла. Вона все ще видужувала, коли Креонт повернувся додому з похмурим обличчям.
— У Дельфах було людно, — розповідав він. — Я став у чергу як звичайний громадянин. Коли нарешті дійшла моя черга, я поставив Піфії одне запитання: «Чому Фіви страждають від чуми?»
— Чому не «Як нам позбутися її?», — запитав Едип.
— Це майже те саме, хіба ні? — відповів Креонт. — У будь-якому разі ось відповідь Піфії: «Фіви відчують полегшення, коли назвуть і знайдуть убивцю царя Лая».
Іокаста ахнула.
— Але це якийсь абсурд. Лая вбила ціла банда!
Едип замислився.
— Якщо це була банда, то, мабуть, один із них завдав смертельного удару. Правду завжди можна відкрити, якщо підійти до цього систематично. Але дозвольте мені спершу сказати це. Повідомте містян, що будь-хто, хто наважиться прихистити або захистити вбивцю Лая, буде покараний. А щодо самого вбивці — на ньому тепер моє прокляття. Він пошкодує, що взагалі народився на світ. Його вирахують, розшукають і віддадуть у безжалісні руки правосуддя. Я подбаю про це особисто. Тож нехай усі про це знають.
— Дуже добре, — сказав Креонт. — І ще завжди є Тіресій. Усю дорогу додому я думав: «Чому ми досі не проконсультувалися з Тіресієм?»
— Невже він все ще живий? — Едип чув про цього великого фіванського провидця. Усі чули. — Він, мабуть, старезний.
— Звісно, він вже немолодий, але все ще має гострий розум. Ми можемо послати за ним.
До Тіресія було відправлено гінців. Едипу було цікаво познайомитися з пророком, який зазнав стільки горя від рук богів. У юності Тіресій викликав гнів Гери, яка перетворила його на жінку. Він прослужив жрицею у її храмі протягом семи років, перш ніж вона повернула йому чоловіче тіло. Потім він мав нещастя знову викликати її гнів, і цього разу вона зробила його сліпим. Пожалівши його, Зевс наділив його внутрішнім зором, даром пророцтва. Протягом багатьох поколінь його мудрість і пророчі сили були на службі у фіванського царського дому, але тепер він вийшов на пенсію і жив усамітнено.
Тіресію не сподобалося, що його притягли до палацу посеред ночі й поставили перед чоловіком, який був молодшим за нього в чотири рази. Аудієнція пройшла не дуже добре. Едип очікував, що пророк виявить до нього всю ту повагу, що належить царю, великому правителю та вбивці Сфінкса, який змінив долю Фів та їхніх людей. Натомість до нього ставилися зі сварливою зухвалістю.
— Я сліпець, — сказав Тіресій, спираючись на свій довгий посох. — Але з нас двох не бачите саме ви. Або, можливо, відмовляєтеся бачити. Ті, хто проклинають, — найбільше прокляті самі. Ті, хто дивляться назовні, — це ті, кому найбільше потрібно дивитися всередину.
— Ніяких сумнівів у тому, що ваша містична маячня та віщі загадки легко вводять в оману неосвічених і легковірних, — сказав Едип, — проте не мене. Загадки — це якраз моя спеціалізація.
— Я не розмовляю загадками, — заперечив Тіресій, втупившись своїми незрячими очима в точку над головою Едипа. — Я говорю чітко і ясно. Якщо ви хочете знайти того, хто приніс до Фів біду, тоді подивіться у дзеркало.