Едип більше не зміг витягнути з нього жодного слова, тож відправив його назад у його селянський котедж.
— І посадіть його в найбільш незручний візок, який тільки знайдете. Нехай його божевільні старечі кістки добряче потрясуться, поки він їхатиме, може порозумнішає.
— Хай будуть прокляті такі люди, — сказав Едип Іокасті, коли пізніше розповідав їй про свою розмову з Тіресієм. — Оракул у Дельфах, як ми знаємо, каже правду. Ним керує Аполлон і стародавні сили самої Геї, але цей Тіресій — звичайнісінький шахрай. Повний усіх цих дурних фраз, у дусі «Ви не знайдете правду, правда сама знайде вас», «Хто хоче багато знати, тому треба мало спати», «Не помиляється лише той, хто нічого не робить» тощо. Таке може вигадати будь-хто, просто береш і перевертаєш речення догори дриґом і навиворіт. Кінське лайно. Повне безглуздя. Мабуть, він думає, що я якийсь ідіот.
— Тихіше... — сказала Іокаста, — випий вина і заспокойся.
— Ага, — помахав пальцем Едип, заплющивши свої очі й наслідуючи голос Тіресія. — Захоплюйтеся вином, але не дозволяйте вину захопити вас.
Іокаста розсміялася.
— У будь-якому разі, — сказала вона, — я б не надавала великого значення і словам Дельфійського оракула. Він пророкував, що Лая вб’є його рідний син, а не якась банда розбійників.
— Так, я хотів знову розпитати тебе про смерть Лая, — мовив Едип. — Якщо він і всі його супутники були вбиті, як ми зможемо дізнатись, яка саме банда несе за це відповідальність?
— О, але вони не всі були вбиті. Антимед, один зі слуг Лая, втік. Він побіг назад до Фів, щоб розповісти нам, що сталося.
— І що саме він вам тоді сказав?
— Він сказав, що це була засідка. Їх було більше дюжини, і всі вони були озброєні палицями та мечами. Вони напали в тому місці, де сходяться три дороги. Вони стягнули Лая з колісниці...
Едип витріщився на неї.
— Повтори.
— Вони стягнули його з колісниці...
— Ні. До цього. Ти сказала про «місце, де сходяться три дороги»?
— Так сказав Антимед.
— Де зараз цей Антимед?
— Здається, він живе біля Ісмена.
— І він чесна людина?
— Мій чоловік із усіх своїх слуг довіряв йому найбільше.
— Його потрібно терміново привести.
Едип напружено міркував. Старого чоловіка стягнули з колісниці у місці, де зійшлися три дороги. Певна річ, це простий збіг обставин. Зрештою, цей Антимед описав банду вбивць, озброєну до зубів, а не одного беззбройного юнака. І все одно йому стало неспокійно.
Він ходив навколо палацу й чекав прибуття Антимеда. Чума продовжувала забирати дюжину життів за день.
«Я не можу розв’язати цю проблему без додаткової інформації», — сказав він подумки. — «Без свіжих фактів мозок просто крутиться на місці, як колесо, що загрузло в багнюці».
Наступного ранку Едип сидів із Іокастою в малій залі, коли до них підійшов паж.
— Посланець, ваша величносте.
— Новини про Антимеда?
— Ні, ваша величносте, цей чоловік із Коринфа.
— Чи може це зачекати?
— Він каже, що це терміново, мілорде.
— Що ж, гаразд, приведіть його.
— Коринф? — запитала Іокаста, коли паж вийшов. — Хіба ти не там виріс?
— Саме там. Я роками не згадував про це місце. Що ж, пане. Що привело вас сюди?
До зали увійшов обвітрений і засмаглий старий та низько вклонився:
— Велика величносте.
— Так, так, — сказав Едип, дивлячись на нього з певним подивом. — Ви маєте виснажений вигляд.
— Я прийшов сюди пішки, мілорде.
— Я не знаю, хто обрав вас гінцем, але було негарно з їхнього боку відправляти в таку далеку подорож людину, яка вже пережила розквіт свого життя. Сподіваюся, ви зупинитесь у нас і відпочинете перед своїм поверненням.
— Ви уважний та добрий цар, мілорде, — сказав посланець. — А щодо цієї подорожі, то я сам благав, аби мене обрали, щоб я зміг прийти до вас.
— Невже?
— Я хотів своїми власними очима поглянути на обличчя знаменитого царя Едипа.
Едип, який ніколи не був сприйнятливим до лестощів, усміхнувся.
— Як вам підтвердить цариця, я всього лише звичайна людина, — мовив він.
— Зовсім ні, мій любий, — заперечила Іокаста, а тоді всміхнулася гінцю. — Нам сказали, що у вас термінові новини. Дайте відпочити своїм ногам і розкажіть нам усе.
— Я постою, ваша величносте, — сказав посланець, відмовляючись від запропонованого йому стільця, — бо я приніс вам важкі новини. Ваш батько, мілорде, цар Поліб...
— Що з ним?