— А як щодо цього вашого друга? Чи може він бути моїм батьком?
— Форбас? Ні, мілорде. Точно ні. Він гарна людина. А той, хто закував вас у кайдани й залишив помирати, взагалі не гідний називатися батьком. Ви заслуговували на краще, і боги подбали про те, щоб ви це отримали. Вони привели Форбаса до вас, а тоді до мене. Тож повертайтеся зі мною додому в Коринф, мій хлопчику, і станьте нашим царем.
Едип відпустив його. Це правда, що тепер він міг безпечно повернутися до Коринфа. Він ніколи не мусив його залишати. Але він мав дізнатися, хто він такий. Хто залишив його помирати такою жорстокою смертю? Чому він був таким небажаним?
Едип сплеснув руками і покликав свого пажа.
— Проведіть цього доброго старого джентльмена на кухню і гарно його нагодуйте. А також знайдіть йому кімнату, де він зможе відпочити. — Він повернувся до Стратона. — Я знову пошлю за вами, коли все обдумаю, пане.
Паж вклонився.
— І я маю повідомити вам, мілорде, що прибув Антимед із Ісмена. Він чекає вашої аудієнції.
Прокляття. Едип не був упевнений, що хоче зараз бачити Антимеда. Він більше думав про те, щоб знати правду про своє народження та залишення на горі Кітерон. Однак Антимед міг знати інформацію, яка б наблизила їх усіх до викриття того, хто вбив Лая. Оскільки чума все ще спустошувала Фіви, він не міг із чистою совістю проігнорувати таку можливість. Крім того, він був Едипом. Він міг би слідкувати за десятьма складними лініями розслідування одночасно, якби захотів.
— Приведіть його.
Чому Іокаста втекла з таким стогоном? Мабуть, її засмутив опис сцени з немовлям, чиї щиколотки було пробито залізними скобами. Жінки чутливі до таких речей. Що ж, гаразд.
«Ах, мабуть, це Антимед, — подумав Едип. — Якась потайлива особистість. Не дивиться мені у вічі. Він чогось боїться».
— Станьте переді мною, Антимеде, і розкажіть мені всю правду про те, що сталося того дня, коли вбили Лая.
— Я вже розповідав про це сто разів, — пробурчав Антимед, втупившись у підлогу. — У ваших архівах має зберігатися звіт, чи не так?
— Ще раз звернетеся до мене таким тоном, і я накажу вас відшмагати, не зважаючи на ваше сиве волосся, — різко сказав Едип. — Я хочу почути цю історію від вас особисто. Подивіться мені у вічі й розкажіть, що тоді трапилось. Якщо ви збрешете мені, я це побачу. І тоді смерті сотень фіванців будуть на вашій совісті.
Антимед витріщився на царя.
— Як таке може бути?
— Оракул сказав нам, що хворобу, яка знищує наш народ, наслали боги, тому що вбивця Лая живе серед нас і паплюжить наше королівство.
— Що ж, це свята правда, — сказав Антимед, пильно дивлячись на Едипа. — Вбивця справді тут, у Фівах.
— Невже?
Зіниці Едипа розширилися від хвилювання.
— Вбивця Лая перебуває просто в цій кімнаті.
— Так, — Едип спохмурнів. — Добре, що ви чесний чоловік. Скажіть мені всю правду, і тоді, можливо, вашою єдиною карою буде вигнання. Як ви дійшли до того, щоб убити свого царя?
Антимед іронічно посміхнувся.
— Я детально розповім вам, що сталося, мій володарю, — сказав він, і щось у тому, як він вимовив останні два слова, здалось Едипу глузуванням. — Ми подорожували: цар Лай, троє його охоронців і я. Біля Давліди ми під’їхали до місця, де сходяться три дороги... І там, просто на нашому шляху, стояв якийсь волоцюга.
— Але ж ви потрапили у засідку банди? — У цю мить серце Едипа наче схопила крижана рука, і все його тіло затремтіло.
— Ви хотіли почути правду, тож я розказує вам правду. Це був самотній мандрівник, молодий чоловік, який мав такий вигляд, наче провів у дорозі багато місяців. Лай наказав йому забиратися з дороги. Чоловік вихопив його батіг і стягнув його з колісниці, як рибалка, який упіймав рибу. Охоронці, вони вискочили... Але навіщо я вам це розповідаю? Ви і так усе це знаєте.
У своїй душевній агонії Едип хотів почути все.
— Продовжуйте, — наказав він.
— Ви вирвали меч із рук одного з них і вбили всіх трьох.
— А ви втекли...
Антимед схилив свою голову.
— А я втік. Але навіщо ви після цього вбили царя?
— Я не вбивав! Тобто... він помер, щойно вдарився об землю. У нього була зламана шия. Я ніколи не бажав йому смерті. Він першим ударив мене своїм батогом.
— Як скажете, — мовив Антимед. — Що ж, тоді я повернувся до Фів, і так, я сказав їм, що на нас напала ціла банда. Можливо, мені було соромно за те, що я втік. Соромно за те, що один беззбройний чоловік зміг перемогти нас усіх.
Едип був тим чоловіком, який убив Лая. Едип прокляв убивцю Лая. Він прокляв самого себе.
— І що було потім?