Цього дня народження Тесей не почувався дужчим, ніж він був минулого разу. Вартові палацу жартували, що тепер він достатньо високий, аби стати одним із них, якщо він захоче. Його бороду іноді потрібно було підстригати. Вона була темнішою за його волосся, яке мало незвичайний рудувато-червоний колір. Він ненавидів свій колір волосся в дитинстві, але зараз звик до нього. Дівчина, яка йому подобалася, сказала йому, що це додає йому привабливості.
В іншому він був тим самим старим Тесеєм.
Але цього разу валун зрушив із місця! Справді посунувся. Тесей міг заприсягтися, що це не той самий камінь, але це були дурниці. Можливо, він був не тим самим Тесеєм. Він напружився, вперся ногами і штовхав далі. З майже комічною легкістю камінь зробив один повний оберт до краю стежки, а потім іще один.
— Мені потрібно скотити його з пагорба?
— Ні, можеш залишити його там, де він зупинивсь, — усміхнулася його мати. — Тепер він точно там, де був до того, як твій батько прикотив його на те місце, де він стояв останні вісімнадцять років.
— Але що це все означає?
— Розкопай землю й подивися, чи зможеш ти там щось знайти.
Трава побіліла у тому місці, де валун лежав на ній усі ці роки. Тесей рився в землі, поки його пальці не знайшли дещо; він розкопав там пару сандалій, одна з яких була трохи зіпсована; можливо, її пожували жуки.
— Чудово, — пирхнув він. — Саме те, що я хотів на свій день народження. Пару старих шкіряних сандалій.
— Продовжуй копати, — сказала його мати, всміхаючись.
Він копнув глибше, і його пальці стиснулися навколо чогось холодного й металевого. Він витяг із землі меч, який блищав, мов срібло.
— Чий він?
— Був твого батька, а тепер він твій.
— Ким він був?
— Сідай на березі, я тобі розповім. — Етра поплескала по траві. — Твій батько був і є афінським царем Егеєм.
— Царем Афін!
— Він двічі одружувавсь, але жоден із цих союзів не був благословенний дітьми. Він хотів сина, тож вирішив відвідати оракула в Дельфах. Ти знаєш, якими дивними можуть бути пророцтва оракула. Але це було одне з найдивніших:
Егей не мусить послаблювати опуклу горловину бурдюка, поки не досягне висот Афін, інакше він помре від горя.
— І що це означає?
— Отож бо й воно. Але виявилося, що Егей був близьким другом мого батька, доброго царя Піттея.
— Дідуся?
— Так, твого дідуся. Тож Егей зробив усе можливе, щоб зупинитися саме тут, у Тройзені, коли він повертався з Дельф, щоб дізнатися, чи, можливо, Піттею вдасться витлумачити ці загадкові слова оракула.
— То йому це вдалося?
— Що ж, Тесею, тут неможливо не захоплюватися хитрістю твого діда. Він зрозумів це пророцтво. Він чудово його зрозумів. «Опукла горловина бурдюка» означала, наскільки він зміг витлумачити, Егеєве... чоловіче достоїнство, скажімо так. Отже, пророцтво говорило Егею: «Не... ем... злучатися з жінкою, поки не повернешся до Афін».
— Злучатися? Це щось новеньке.
— Тихіше. Тоді Піттей подумав, що для мене, його доньки, було б чудово народити дитину від царя такого великого міста, як Афіни. Це б дозволило малюкові — тобі, як виявилося, — стати царем об’єднаних Афін і Тройзена. Тож дід удав, ніби думає, що пророцтво означає, що Егей мусить утримуватися від вина, доки не повернеться додому в Афіни. Тоді він покликав мене й наказав показати Егею палац і сади. Одне привело до іншого... Ми опинилися в моїй спальні й...
— ...так я був зачатий, — сказав приголомшений Тесей.
— Так, але є ще дещо, — мовила Етра, що стала багряною від збентеження. Вона завжди знала, що цей день настане, і багато разів репетирувала, як вона розповідає Тесею історію його народження, але тепер, коли цей день нарешті настав, потрібні слова, здавалося, застрягли в її горлі.
— Ще дещо?
— Тієї ночі, після того, як Егей, твій батько, він... він...
— ...послабив свій опуклий бурдюк?
— Так, це. Він повернувся на інший бік і заснув. Однак я не могла заснути. Я пішла до джерела, що розташоване внизу й присвячене Посейдону, щоб очиститись і подумати. Мій батько відправив мене переспати з незнайомцем, бо хотів пограти у велику політику. Я була розлючена, але, на свій подив, відчула, що Егей мені подобається. Він був добрим, мужнім і... пристрасним.
— Мамо, будь ласка...
— Але коли я вмилась у водах джерела, як ти думаєш, хто вийшов із його ставка?
— Хто?
— Бог Посейдон.
— Що?
— І він... він теж узяв мене.
— Він... він... він?..
— Це не смішно, Тесею...
— А я і не сміюся, мамо. Повір мені, я не сміюсь. Я просто намагаюся зрозуміти. Тільки не кажи мені, що Посейдон теж послабив свій опуклий бурдюк?