— Так, ми всі знаємо, що ти вважаєш себе сином Гефеста, — сказав Тесей, зображуючи нудьгу. — Люди повірили твоїм словам, тому що ти потворний і кульгавий. Але я ніколи не повірю в те, що в олімпійського бога може колись народитися така дурна дитина.
— О, то я дурний?
— Неймовірно дурний. Стверджуєш, що твою палицю було зроблено з бронзи. Хто тобі її продав? Всі бачать, що це дуб.
— Я зробив її сам! — обурено вигукнув Періфет. — Вона ніякий не дуб! Хіба дубова палиця може бути такою важкою?
— Ти кажеш, що вона важка, але я бачу, як ти перекидаєш її з однієї руки в іншу так легко, ніби вона зроблена з пір’я.
— Це тому, що я дужий, кретине! Сам спробуй. Б’юсь об заклад, ти навіть не зможеш її втримати.
— Овва, так, вона важка, — сказав Тесей, беручи її у циклопа. Його рука опустилася майже до землі, наче не могла витримати її вагу. — І я відчуваю холодну твердість бронзи.
— От бачиш!
— Вона... має... гарний... баланс! — сказав Тесей, раптом піднявши її високо й замахнувшись. На слові «баланс» палиця з приємним хрускотом зустрілася зі стегновою кісткою Періфета. Велетень упав, завивши від болю.
— Думаю... що... мені... вона... дуже... подобається! — сказав Тесей, обрушивши на череп Періфета шість сильних ударів.
У скелях на узбіччі дороги Тесей знайшов схованку розбійника. Скарб із золота, срібла та викрадених цінностей був акуратно та обережно розкладений на землі ідеальним півколом навкруг височезного вівтаря з розтрощених черепів. Тесей дістав свій шкіряний мішок і наповнив його скарбами. Він також відчував, що має залишити собі цю палицю. Геракл завжди мав при собі палицю, тож тепер і він має.
2. Сініс
Далі на півночі дорога повертала на схід уздовж Коринфського перешийка. Поки Тесей ішов, насолоджуючись сонцем на своєму обличчі та морем, що сяяло праворуч од нього, він зустрів багато доброзичливих мандрівників. Тим, хто опинивсь у скрутному становищі, він роздавав монети та дорогоцінні речі зі свого мішка.
Він вже подумав, що, можливо, розмови про страхітливих розбійників на цій дорозі були перебільшені. І щойно він себе в цьому переконав, він підійшов до підвищення, де побачив чоловіка, що стояв між двома деревами.
— Що в тому мішку, хлопче?
— Це моя справа, — сказав Тесей.
— О! О, то це «твоя справа», чи не так? Гаразд, гаразд. У мене є особливий спосіб поводження з маленькими шмаркатими цуциками, як ти. Бачиш ці два дерева?
Тесей одразу зрозумів, що це, мабуть, Сініс Пітіокампт, або Сініс Соснозгинач. Історії про цього дивного й жахливого чоловіка розповідали по всьому Пелопоннесу. Він прив’язував подорожніх між двома соснами, які міг зігнути за допомогою своєї великої сили. Деякий час він мучив своїх жертв, а тоді помалу відпускав дерева, які випрямлялися, розтягуючи і розриваючи бідолашних мандрівників. Жорстока і жахлива смерть. Жорстокий і жахливий чоловік.
— Я покладу свою палицю, — сказав Тесей. — Я покладу свій меч і покладу свій мішок. Тому що я хочу стати на коліна перед вашою величчю.
— Це як?
— Я їду цією дорогою вже чотири дні й чую лише розповіді про дивовижного Сініса Пітіокампта.
— Так, гаразд, але не поводь себе дивно.
— О боги, я недостойний зустріти такого чудового чоловіка, такого чистого героя.
Тесей упав перед ним на траву.
— Гаразд, просто йди сюди, добре?
— Я не можу поворухнутись, я вражений вашою величчю. Сініс Великий. Сініс Дивовижний. Сініс Неймовірний. Соснозгинач. Цілитель людей.
— Ти точно божевільний, — сказав Сініс, підходячи до нього. — Ну ж бо, вставай.
Але якимось чином у цьому безладі Тесей і Сініс зуміли помінятися своїми місцями. Тепер Сініс розкинувся на траві, а Тесей опинився над ним і притискав його до землі.
— Ну ж бо, великий Сінісе. Це несправедливо, що ви подарували багатьом людям стільки задоволення, але самі не отримали жодного.
— Відпусти мене!
— Ні, мій володарю, — сказав Тесей, тягнучи Сініса травою за його зап’ястя, як дитина тягне іграшковий візок. — Ви зробили стільки добра багатьом незнайомцям, не думаючи про себе. Отже, якщо я прив’яжу вашу руку до цього дерева і потягну ось так...
Сініс ридав, скиглив і благав, коли Тесей узявся до роботи.
— Ваша скромність робить вам честь, Сінісе, — мовив він, потягнувшись до другої сосни, — але, безперечно, буде цілком правильно, щоб у світі був не один, такий як ви, а двоє.
— Благаю тебе, благаю тебе. Під тими кущами заритий скарб. Бери його, бери все.