Тепер Тесей міцно тримав обидві сосни в своїх руках.
— Ти пищиш і кричиш, як свиня, і я помітив, що ти обмочивсь, як перелякана дитина, — сказав він раптом дуже суворим тоном. — А ти колись виявляв милосердя до своїх переляканих жертв?
— Мені так шкода, справді шкода.
Тесей трохи подумав.
— Гм. Я бачу, що тобі справді шкода. Я зараз піду й перевірю, чи ти кажеш правду про свій скарб, і якщо так, то я тебе пощаджу.
— Так, так! Але не відпускай, тільки не...
— Давай подивимося, твій скарб лежить у цьому місці, кажеш?
Тесей відступив, послаблюючи свою хватку. Сосни розлетілися у різні боки, розірвавши Сініса надвоє, коли вони злетіли вгору, випустивши при цьому дощ із голок зі своїх тремтячих гілок.
— Ой. Який я незграбний, — мовив Тесей.
Тесей покинув це місце лише після того, як розкопав скарб і зрубав обидва дерева своїм мечем. Він розпалив соснове багаття і на знак подяки богам послав до небес солодкий дим.
3. Кромміонська свиня
Тесей продовжив свою подорож дорогою на перешийок, яка обіймала узбережжя. Невдовзі він наблизився до села Кромміон, що розташоване було на півдорозі між Коринфом і містом Мегара. Він уже був ближче до Афін, ніж до Тройзена. Все частіше мандрівники, що поспішали на південь, або фермери, які нервово працювали на полях, зупинялися на хвильку, щоб попередити Тесея про страшну істоту, що спустошує ці землі, яку вони називали Кромміонською свинею.
З тих історій, які йому розповідали, Тесей не був упевнений, чи була Кромміонська свиня справжньою свинею, що пирхала, вищала та хропіла, чи вона була лихою й кровожерливою старою жінкою на ім’я Фея. Дехто присягався, що бачив, як сива карга перетворила себе на свиню. Інші стверджували, що Фея була просто доглядачкою свині.
Тесей не побачив ніякої сивої старої карги, проте справді зустрів велику й агресивну дику свиню. Велика бронзова палиця виявилася для неї гідним супротивником, і незабаром боги пригостилися чимось іще смачнішим за запашний сосновий дим — ароматом свіжопідсмаженого бекону236.
236 Дехто каже, що Кромміонська свиня була матір’ю Калідонського кабана. Див. історію Аталанти.
4. Скірон
Далі вздовж прибережної дороги, між Мегарою та Елевсіном, вичікував сумнозвісний розбійник на ім’я Скірон, або Скейрон. Він був там так довго, що скелі над затокою в тій точці були відомі як Скіронські скелі. Далеко під ними, у блакитних водах Саронічної затоки, нетерпляче плавала колами гігантська черепаха. У Скірона й черепахи були цікаві та тривожні стосунки. Modus operandi Скірона полягав у тому, щоб змусити мандрівників мити йому ноги просто на краю урвища. Мимовільні жертви опинялися спиною до моря, а коли вони ставали на коліна, щоб почати мити йому ноги, він завдавав їм сильного удару ногою в живіт, і вони падали вниз у воду, де на них чекала жадібна черепаха з роззявленими щелепами.
— Ні, ні, ні, ні, ні! — сказав Тесей після того, як Скірон вискочив із-за дерева й, погрожуючи мечем, наказав помити йому ноги. — Вони огидні. Я не буду їх чіпати.
— Хочеш, щоб тебе проштрикнули мечем? — запитав Скірон.
— Ні, не хочу, — погодився Тесей. — Але де миска з гарячою водою? Де ароматичні олії? Де фланель із козячої шкіри? Якщо я вже маю вимити чиїсь ноги, то зроблю це належним чином.
Нетерпляче зітхнувши, Скірон — його меч весь час вказував на Тесея — показав йому, де він зберігає всі знаряддя й артефакти, необхідні для ідеальної ванночки для ніг. Тесей наполіг на тому, що треба закип’ятити воду в мідній чаші, яку він знайшов.
— Зрештою, — весело сказав він, — якщо щось потрібно зробити, то це варто робити належним чином.
— А тепер іди туди, — гаркнув Скірон, коли Тесей нарешті заявив, що він завершив свої приготування. — Я сяду на цей табурет, а ти присядь там.
— Це дуже близько до краю, — із сумнівом сказав Тесей.
— Мені подобається дивитися на море, коли мені миють ноги. Більше ніяких розмов, просто роби свою справу, гаразд?
Тесей обережно підніс чашу з киплячою водою до місця, де сидів Скірон. Він відчував вістря його меча своїм попереком, воно підштовхувало його.
— Гаразд, отже... тут?
— Ближче до краю.
— Тут?
— Ще ближче.
— Боги милосердні, оце тут високо... Ой!
Тесей спіткнувся й зробив кілька кроків уперед. Звільнившись од вістря меча, притиснутого до його шкіри, він швидко розвернувся й жбурнув обпікаючий вміст чаші в обличчя Скірона. Розбійник спершу видав один короткий крик, сповнений болю та шоку, а потім — після раптового поштовху Тесея — він видав уже другий, довший крик, поки дико хитався на краю скелі, перш ніж упасти у синє-синє море.