Тесей поглянув вниз і побачив кремовий слід гігантської черепахи, що наближалася до тіла, яке билося на хвилях.
5. Керкіон і народження боротьби
Далі Тесей зупинивсь у храмі Деметри й Кори237 в Елевсіні, щоб принести жертви богам і подякувати їм за те, що він досі був живий. Коли він знову вирушив у подорож, берегова лінія почала різко повертати на південь. Для гідних і нужденних у його мішку залишалося ще багато подарунків, але тепер його думки були більше зайняті тим, як його батько відреагує на їхню зустріч, ніж загрозою з боку розбійників і бандитів.
237 Кора, що означає «діва», була втіленням Персефони, коли та підіймалася з Підземного світу на весняні та літні місяці відповідно до домовленості її матері Деметри з Аїдом.
Тесей саме міркував про те, що треба знайти місце для бівуаку, де він зможе переночувати, коли обабіч нього, здавалося, нізвідки з’явилося двоє високих і худих чоловіків, а їхні ножі були спрямовані йому в горло. Тоді перед ним із тіні вийшла третя постать. Тесей іще ніколи не бачив такого велетня. Він затьмарив би навіть Періфета, його першого супротивника у цій подорожі. Тесей знав цілком звичайних людей, які були менші заввишки, ніж цей чоловік був завширшки.
— Хто дозволив тобі увійти до мого королівства? — заревів гігант.
— Прошу?
— Я — Керкіон, цар цього царства. Ти входиш без дозволу.
— Що ж, я був неправий. Будь ласка, прийміть мої вибачення.
— Я пропоную чужинцям поєдинок без зброї. Якщо ти виграєш, це королівство буде твоїм.
— А якщо я програю?
— Тоді ти помреш.
Тесей озирнувся.
— Якесь це невелике королівство, чи не так? Маю на увазі, скажімо, у порівнянні з Коринфом.
— Ти приймаєш виклик?
— О так, приймаю.
— Тоді зніми свій меч і свій одяг.
— Прошу?
— Це поєдинок без зброї. Тільки руки і кулаки, ноги і ступні. Чистий бій.
Тесей подивився на велетня, який скинув свій плащ та інші предмети одягу і тепер стояв перед ним повністю голий. Можливо, це все ж був якийсь складний ритуал залицяння. Хоча опинитися в обіймах такого величезного й м’язистого чоловіка під час акту кохання було не менш жахливою перспективою, ніж опинитися в його обіймах під час акту бою. Високі й худі охоронці з ножами біля його горла не збиралися йти геть, тож, не маючи іншого виходу, Тесей, зітхнувши, відклав свій меч і палицю, а тоді зняв свою туніку.
— Я можу розтрощити людські кістки самими обіймами, — сказав Керкіон.
— Правда? — поцікавився Тесей. — Твоя мати, мабуть, дуже тобою пишається. Скажи мені... — додав він, спритно відскочивши вбік, коли Керкіон кинувся вперед, — якщо я переможу, чи справді твої люди підкоряться мені?
— Якщо ти переможеш, — засміявся Керкіон, викликаючи Тесея вперед, — вони служитимуть тобі до кінця своїх днів; ти будеш їхнім царем. Ходи до мене, ходи до мене!
Тесей пірнув між ніг Керкіона й відчув, як яйця велетня торкаються його маківки.
«Як огидно, — сказав він собі. — Але це хороша мішень».
— Стій на місці! — вигукнув Керкіон, розлючений Тесеєвими маневрами та стрибками вбік. — Ти не борешся, як чоловік, ти танцюєш, як дівчина.
Керкіон поволі почав втомлюватися. Він був надто сильним, щоб Тесей ризикнув почати з ним бій, адже було достатньо лише самих ведмежих обіймів цього велетня, і його ребра відразу б тріснули. Але випади й удари гіганта сповільнювалися. Щоразу, коли він робив свій хід, Тесей знаходив спосіб повернути його силу проти нього самого, ще більше його втомлюючи. Наступного разу, коли він пірнув між ніг Керкіона, він стрибнув на мошонку велетня і повис там, а тоді став крутити її по колу.
Керкіон завив від агонії.
— Перестань! Ти не можеш це робити, це проти правил!
Сильно смикнувши востаннє, Тесей зіскочив на землю.
— Я тебе дістану, я тебе дістану! — гримів Керкіон.
«Він утратив самовладання, — подумав Тесей. — Тепер він у мене на гачку».
Керкіон затупотів ногами й кинувся вперед, сліпий до всього, окрім помсти. Тесей кусав його за щиколотки, щипав за яйця, стрибав на пальцях його ніг, сміявся, дражнив і кружляв навколо нього, доки Керкіон не став більше схожим на розлюченого бика, ніж на спритного бійця.
Нарешті Тесей заманив його до ряду зубчастих скель і збив його з ніг. Керкіон упав обличчям на гострі камені, а Тесей почав скакати на ньому, як дитина, що підстрибує на ліжку. Кров велетня бризнула з нього фонтаном і впала багряними краплями на каміння, коли Керкіон сіпнувся й випустив свій останній подих238.