— Але насправді він не страшніший за Керкіона, якого я повалив на землю і кинув на скелі, — сказав він собі.
Тож вирішивши застосовувати те саме витончене мистецтво повернення сили супротивника проти нього самого, Тесей виснажив бика. Тесей був занадто гнучким, спритним і швидким для цього звіра. Кожного разу, коли бик налітав на нього, Тесей підстрибував угору, і здивована тварина мчала крізь порожній простір під ним244.
244 Тут Тесей винайшов мистецтво стрибків через бика. Це може звучати смішно, але було знайдено багато археологічних доказів, які свідчать про існування такої суміші спорту та розваг. Це мистецтво можна вважати попередником сучасної кориди. Обидві форми бою биків покладаються на спритність і правильний розрахунок часу та мають на меті втомити бика, а не вступати з ним у прямий бій. Дорогий, чесний Геракл мав зовсім інший підхід.
— Ти не дихаєш вогнем, — сказав Тесей, перестрибуючи через нього вдесяте, — але у тебе гаряче дихання.
Нарешті великий звір виявився надто втомленим, щоб чинити подальший опір. Тесей запряг його і зорав ним Марафонську рівнину245. Це продемонструвало його майстерність у приборканні звіра й показало радісним селянам, що відтепер вони можуть безпечно вирощувати врожай і обробляти свою землю.
245 На тій самій Марафонській рівнині 490 року до Р. Х. солдати Афін здобули гучну перемогу над мідійцями та персами. Кажуть, що грецький воїн Фідіппід пробіг приблизно 40 кілометрів від Марафону до Афін, аби повідомити новину про перемогу. Він вигукнув слово Νενικήκαμεν! («Ненікікамен!»), тобто «Ми перемогли!», а тоді впав і помер від виснаження через те, що пробіг перший в історії «марафон».
Тесей із тріумфом повернувся до Афін разом із биком, якого він приніс у жертву Аполлону на агорі.
Цариця отрут
План Егея не міг призвести до ще більш вражаючих протилежних результатів. Він не тільки не позбувся цієї загрози своєму миру та безпеці, а й підняв Тесея до ще більших висот популярності та визнання. Усі Афіни були в захваті від процесії, коли Тесей вів вулицями міста великого бика, колись такого лютого, а тепер спокійного й слухняного, наче кастрований віл, і приніс шляхетну й скромну жертву Аполлону. Народ іще ніколи не бачив такого героя. Егей мав улаштувати бенкет на його честь, і коли він похмуро одягався для цієї події, Медея увійшла до його кімнати.
— Цей молодик не віщує нам нічого, окрім лиха, мій чоловіче.
— Я знаю про це.
— Ось подивися на це... — Медея показала йому маленький кришталевий флакон. — Тут є трошки вовкобою...
— Його ще називають царицею отрут, чи не так?
— У нього є багато назв, — холодно сказала Медея. — Блакитна ракета, диявольський шолом, леопардовий вогонь, аконіт246. Достатньо знати, що він убиває. Я кидаю вміст флакона у чашу принца-папуги, і все! Ми позбулися проблеми. Буде здаватися, наче в нього стався припадок, буря в голові, так усім і скажемо. Скажемо, що Аїд сильно жадав, аби така велика душа прийшла до Підземного світу, тож він послав Танатоса, Володаря смерті, щоб провести Тесея до його вічного спочинку в раю.
246 Ця трава з’явилась у тому місці, де слина Кербера впала на землю, коли Геракл брав його з собою у Верхній світ.
— Моя ж ти розумниця, — сказав Егей, полоскотавши її підборіддя.
— Ніколи більше так не роби.
— Так, Медеє, люба.
Він не бачив, як Медея підсипала отруту до чаші Тесея за столом, але вона дала знак, який підтверджував, що їй удалося це зробити. Ні, вона не зайшла настільки далеко, щоб постукати пальцем по носі й підморгнути, але повільний і багатозначний кивок, яким вона нагородила Егея, запевнив його, що все готово.
— А тепер, мій народе, — сказав Егей, підводячись із кубком у руці. — Я пропоную тост за нашого гостя, цього принца з Тройзена, цього вбивцю бандитів і приборкувача биків, нашого нового друга й захисника. Випиймо за здоров’я лорда Тесея, бо тепер я так його називаю.
Залою пробіг захоплений схвальний шепіт, поки гості випивали за Тесея, який сидів і скромно кивав на усі боки на знак вдячності.
— А тепер наш гість має відповісти, — проголосила Медея.
— Що ж, гаразд... — Тесей підвівся на ноги, нервово тримаючи свій келих. — Я не дуже балакуча людина. Я знаю, що тут, в Афінах, високо цінують ораторське мистецтво, і я сподіваюся, що колись навчуся цього. Здебільшого я дозволяв своєму мечу говорити за себе... — він трохи розкрив свій плащ і поклав руку на руків’я свого меча. Залою прокотилася доброзичлива й захоплена хвиля сміху. — Але я п’ю за...