— Ні!
На подив усіх присутніх, цар Егей раптово нахилився вперед і різко вибив чашу з рук Тесея.
— Цей меч, — сказав він, вказуючи на бік Тесея. — Я закопав цей самий меч у землю, щоб його знайшов мій син.
— А ще ці гнилі старі сандалії, — зі сміхом додав Тесей, стягуючи одну з них зі своєї ноги. — Як же я проклинав їх, коли був у дорозі.
Батько і син впали в обійми один одного. Минула мить, перш ніж Егей згадав про Медею.
— А що стосується тебе, чарівнице, відьмо і...
Але вона вже зникла. Вона покинула Афіни, щоб ніколи не повернутися. Дехто присягався, що бачив, як вона летить через небо у колісниці, запряженій драконами, а поруч із нею — її син Медей247.
247 Подібно до того, як син Персея Перс дав нам Персію та персів, так Медей дав нам мідійців. Мідійці та перси, у свою чергу, намагалися кілька разів помститися місту Тесея Афінам через багато-багато поколінь, коли вони розпочали вторгнення під проводом Дарія Великого, а потім під проводом Ксеркса. Як зауважила Дороті Паркер, мідієць для одного є персом для іншого. Щодо Медеї, то про неї потім мало згадували, а шкода. Існувала легенда, згідно з якою вона в загробному житті вийшла заміж за Ахілла на Асфоделевих луках.
Розповідь про данину
Наступним вчинком Егея було оголошення про те, що одного дня він незабаром зречеться свого престолу на користь Тесея, і жителі Афін сприйняли цю новину з великою радістю. Егей не був непопулярним, але всі погоджувалися з тим, що він був слабким правителем. Проте п’ятдесят сильних і розлючених чоловіків заперечували право Тесея на трон — Паллантиди, п’ятдесят синів мертвого брата Егея Палланта. Вони оголосили відкриту війну своєму небажаному двоюрідному братові. У світі грецької міфології вважається аксіомою те, що герой ніколи не знає спокою, тож Тесей із витонченістю та здоровою жвавістю мав тепер вести війну проти п’ятдесяти кузенів.
Ворог планував раптовий напад на Афіни двома групами, кожну з яких очолювали двадцять п’ять братів. Але Тесей мав шпигунів у їхньому таборі. Дізнавшись про їхні плани від герольда на ім’я Лей, він по черзі влаштував засідки на кожну армію й убив усіх Паллантидів до останнього.
Тесей відчув, що тепер у нього є час насолодитися миром і процвітанням, які нарешті прийшли в Афіни. Проте він помітив, що городяни не мають щасливого вигляду, а ходять містом із похмурими й опущеними поглядами. Він усе ще був популярним серед афінян, він це знав. Але він не міг пояснити те, що бачив ув очах людей. Він пішов до Егея.
— Я нічого не розумію, батьку. Паллантиди більше не становлять загрози. Та відьма Медея більше не має свого злого впливу на вас та на місто... Торгівля процвітає. Але в очах кожного містянина є цей погляд. Погляд страху... єдине слово, що спадає мені на думку... це жах.
Егей кивнув.
— Так. Жах — правильне слово.
— Але чому?
— Розумієш, це данина. Знову настав час для данини.
— Данина?
— Тобі ніхто не сказав про це? Що ж, ти був трохи зайнятий, відколи прибув сюди, чи не так? Ти мав розібратися з тими п’ятдесятьма моїми племінниками... і з Марафонським биком, звісно. Що ж, це, власне, стосується того клятого бика... О, милосердні боги.
— Що з ним, батьку? Він вже мертвий рік чи навіть більше.
— Для цього ми маємо повернутися на декілька років назад. Цар Мінос послав свого сина погостювати у мене. Він мав узяти участь у деяких іграх і трохи перейняти звичаї афінського міста, розумієш. Наші манери і стиль. Критяни, вони ж... Ну, ти знаєш, які критяни.
Тесей не знав, які критяни, але він знав, що решта Греції ставилася до них у рівній мірі з благоговінням, страхом і презирством.
— Тож він прибув до нас. Андрогей, так його звали. Дурний хлопець, як я думав, не дуже цікавий, зате він дуже любив похвалитися своїми якостями борця та спортсмена. Мені не слід було його заохочувати. Це було неправильно з мого боку...
— Що сталося?
— Він загинув, будучи моїм гостем. Його батько Мінос... ем... не сприйняв це добре. Він приплив сюди зі своїм флотом, який перевершував наш флот. Із тих клятих кораблів вискочило численне військо, і незабаром він тримав нас за горло, як і хотів.
— Але ж він не захопив Афіни?
— Сказав, що воно того не вартує. «Жоден критянин не захоче жити в такому місці», — сказав він. Зухвало. Він погрожував спалити все місто вщент, якщо не...
— Якщо що?
— Ось ми й дійшли до головного. Щороку ми мусимо відправляти на кораблі на Крит сім дівчат і сім юнаків, щоб нагодувати їх... їх... — Тут в Егея пересохло горло, і він став безпорадно жестикулювати.